52 глава

Доготувавши вечерю, Аліса з полегшенням сіла на диван і почала читати книгу «Те, що я собі не дозволяла».

«Як дивно читати про себе й Аврору. Але сюжет мені дуже подобається».

Занурившись у світ книги, вона й не помітила, як минуло кілька годин.

Усі розійшлися по своїх справах.

Діану Ліветта забрала погуляти з Келаром.

Едвін пішов у справах.

Аврора ненадовго вирушила за покупками до художнього магазину.

Аліса залишилася сама.

Непомітно в кімнаті стало темно.

А потім — холодно.

Десь поруч почувся тихий шепіт:

— Тік-так… тік-так… тік-так… Ти не забувай… твоє життя стало моїм. Тік-так… Скоро ми зустрінемося.

І все раптом повернулося до норми.

Світло знову стало теплим, холод зник, а в кімнаті запанувала тиша.

Але серце Аліси шалено забилося.

Страх уже засів у її голові.

До кімнати залетів метелик.

Ніби такий, як завжди, але чимось відрізнявся.

Та після всього, що сталося, Аліса цього не помітила.

Метелик торкнувся її руки — і в ту ж мить перетворився на лист.

«Мою доньку викрали.
Благаю вас, спасіть її.
Адреса: …»

Аліса перечитала лист ще раз.

— Книга на потім. Треба йти.

Прийшовши за адресою, вона не могла зрозуміти, що саме було не так, але щось її насторожило.

Тому вона відправила метелика з адресою Ліліт.

Чекаючи на відповідь, сіла на лавочку й почала розглядати все навколо.

Тоді й помітила дивну річ.

Біля будинку не було нікого.

Надто дивно.

У цю годину тут завжди було людно.

Відповідь прилетіла за декілька хвилин.

«Буду за декілька хвилин. Я вже зовсім близько».

Аліса посміхнулася.

Бо є людина, яка завжди знайде для тебе час.

Підвівшись, вона пішла до дверей, бажаючи зрозуміти, що тут коїться.

Лист здавався фальшивим.

Тіло буквально кричало, що це погана ідея.

Але чомусь ноги самі несли її до будинку.

Вона й сама не розуміла чому, коли рука вже торкнулася дверної ручки.

А потім відкрила двері й зайшла всередину.

Нічого дивного.

Прихожа, вішалка, тумба для взуття. Далі — вітальня.

Але тут давно ніхто не жив.

Дуже давно.

Аліса зробила ще декілька кроків і раптом помітила картину.

На ній була зображена красива жінка.

Чорне волосся, наче водоспад, хвилями спадало по її сукні.

Впевнений погляд.

Аліса мимоволі завмерла, зачарована її красою.

Зробила ще декілька кроків до картини.

І саме тоді...

Не почувши жодного кроку, вона відчула різкий біль.

Ніж пройшов крізь її тіло.

Темрява.

І Аліса впала.

У темряві з'явилася дівчина з білим, як сніг, волоссям.

По її щоках текли сльози.

— Я не хотіла... Вибач. Мене створили заради цього.

Дівчина впала на коліна.

Аліса опинилася поруч у цій темряві.

Вона сіла біля неї й обережно торкнулася її обличчя.

— Не вини себе.

Від руки Аліси почало розливатися світло.
Дівчина здригнулася.
Світло огорнуло її тіло, проникаючи все глибше.
Аліса відчула, як сили залишають її.
Та вона не забрала руку.
Дівчина закричала.
Її біле волосся почало змінюватися, а навколо тіла спалахнула магія.
Прокляття більше не було прокляттям.
Воно стало відьмою.
Аліса востаннє подивилася на неї.
І впала в темряву.