43 глава

Аліса вирішила, що їй потрібно відволіктися.

Не магією.

Не прогулянкою.

Не розмовами.

Просто книгою.

Вона взяла з полиці першу-ліпшу новелу, яку побачила.

На обкладинці великими літерами було написано:

«Альфа-принцесса пішла назавжди».

Аліса кілька секунд дивилася на назву.

— Ну… звучить багатообіцяюче.

Вона вмостилася на дивані, відкрила першу сторінку й почала читати.

Перші кілька хвилин у будинку було тихо.

Едвін сидів за ноутбуком.

Ліліт займалася своїми справами.

Діана щось записувала у свій блокнот.

Аліса спокійно читала.

П'ять хвилин.

Десять.

А потім із вітальні пролунало:

— ХТО ЦІ ПРИДУРКИ?!

Едвін повільно підняв голову від ноутбука.

Ліліт завмерла.

Діана визирнула з кімнати.

— Це Аліса? — тихо запитала вона.

— Схоже на те, — відповів Едвін.

У вітальні знову запала тиша.

Аліса перегорнула сторінку.

— Ні… Ні-ні-ні…

Ще сторінка.

— Ви серйозно?!

Едвін закрив ноутбук.

— Що вона читає?

Ліліт знизала плечима.

— Книгу.

— Я зрозумів. Яку?

— Судячи з криків — дуже важливу.

З вітальні:

— ТА ПРОСТО ПОГОВОРІТЬ ОДНЕ З ОДНИМ!

Діана тихенько захихотіла.

Едвін потер перенісся.

— Вона ж хотіла відволіктися.

— Вона відволікається, — спокійно сказала Ліліт.

— Від чого?

— Від своїх проблем.

Ліліт зробила паузу.

— На чужі.

У вітальні перегорнулася ще одна сторінка.

— Так… Добре…

Аліса намагалася говорити спокійно.

— Можливо, зараз усе пояснять.

Пауза.

— Ні.

Ще пауза.

— НЕ ПОЯСНИЛИ.

Діана вже сміялася.

— Мамо, що там відбувається?

— Не знаю, — відповів Едвін.

Із вітальні:

— ТА ВИ ЗРОБІТЬ ТЕСТ ДНК!

Усі троє одночасно переглянулися.

Едвін підняв брову.

— Що?

Аліса продовжила вже голосніше:

— ТЕСТ ДНК! ВИ Ж ЖИВЕТЕ У СВІТІ, ДЕ ВІН ІСНУЄ!

Ліліт прикрила рот рукою, стримуючи сміх.

— Мені здається, вона знайшла сюжетну дірку.

— Мені здається, — серйозно відповів Едвін, — вона знайшла сюжет.

Діана вже не витримала й засміялася.

Аліса тим часом перегорнула сторінку.

— Так…

Вона примружилася.

— А тепер ви хочете сказати, що…

Пауза.

— НІ.

Вона різко закрила книгу.

Усі в будинку завмерли.

Аліса кілька секунд сиділа мовчки.

Потім знову відкрила книгу.

— Добре.

Едвін почув це й похитав головою.

— Вона не зупиниться.

— Ні, — погодилася Ліліт.

— Чому?

— Їй треба дізнатися, чим усе закінчиться.

— Вона ж щойно сказала, що книга її дратує.

— Саме тому.

Минуло ще кілька хвилин.

— Я ЗНАЛА!

Едвін навіть не підняв голову.

— Що тепер?

— Не знаю, — відповіла Ліліт. — Але, судячи з тону, вона виграла суперечку з автором.

Аліса знову закричала:

— І ЧОМУ ВИ ТРИ РОКИ НІЧОГО НЕ ПЕРЕВІРЯЛИ?!

Діана тихо прошепотіла:

— Вона зараз свариться з персонажами?

— Так, — відповів Едвін.

— А вони її чують?

— Ні.

З вітальні:

— ЯКБИ ВИ МЕНЕ ПОСЛУХАЛИ, У ВАС БУЛО Б НА П'ЯТДЕСЯТ РОЗДІЛІВ МЕНШЕ ПРОБЛЕМ!

Ліліт уже сміялася.

— Вона намагається оптимізувати сюжет.

Едвін подивився у бік вітальні.

— Це Аліса. Вона не може просто читати книгу.

— Може, — заперечила Ліліт. — Просто не хоче.

Аліса перегорнула ще одну сторінку.

На цей раз вона читала мовчки.

Десять секунд.

Двадцять.

Тридцять.

Едвін уже подумав, що все закінчилося.

А потім:

— ОГО!

Він заплющив очі.

— Почалося.

Аліса вже не приховувала обурення:

— ТА ЯК ВИ ДО ЦЬОГО ДОДУМАЛИСЯ?!

Діана забігла у вітальню.

— Мамо, розкажи!

Аліса підняла на неї очі.

— Діано, ти ще маленька для цього.

— Мені вісім.

— Саме тому.

Діана подивилася на книгу.

— А що там?

Аліса замислилася.

— Там люди могли вирішити все за п'ять хвилин.

— І?

— Вони вирішили зробити це за п'ятдесят п'ять епізодів.

Діана серйозно кивнула.

— Зрозуміло.

Едвін нарешті зайшов до вітальні.

— Ну що?

Аліса навіть не відірвалася від книги.

— Ти не повіриш.

— Після всього, що я чув, повірю в що завгодно.

Аліса підняла палець.

— Там існує тест ДНК.

— Добре.

— І його ніхто не зробив.

— Добре.

— А потім усі дивуються, чому виникла проблема.

Едвін кивнув.

— Логічно.

Аліса подивилася на нього з підозрою.

— Ти мене не слухаєш.

— Слухаю.

— Тоді скажи, чому вони не зробили тест?

Едвін мовчав.

Аліса переможно посміхнулася.

— Отож.

Ліліт, яка стояла біля дверей, тихо сказала:

— Алісо, ти вже майже годину читаєш.

— Я знаю.

— Ти відволіклася?

Аліса задумалася.

Подивилася на книгу.

Потім на всіх навколо.

— Так.

Едвін усміхнувся.

— Від своїх проблем?

Аліса кивнула.

— Так.

Ліліт усміхнулася.

— На чужі?

Аліса зітхнула.

— На набагато більші.

І знову відкрила книгу.

Через кілька секунд:

— ТА ВИ ЗНОВУ?!

Едвін тихо засміявся.

— Я так і знав.

Аліса різко закрила книгу.

— Все.

Едвін подивився на неї.

— Що «все»?

— Я більше не можу.

Вона підхопилася з дивана й швидко вийшла з кімнати.

— Куди ти? — запитала Ліліт.

— До Каела!

Едвін здивовано подивився їй услід.

— Навіщо?

Аліса вже з коридору крикнула:

— МЕНІ ПОТРІБНА ЛЮДИНА, ЯКА МЕНЕ ЗРОЗУМІЄ!

За кілька хвилин вона знайшла Каела.