39 глава

День почався теплим і сонячним, але вже відчувалося, що осінь поступово наступає.

Аліса ліниво підняла руки й, підвівшись із ліжка, раптом відчула холодок по всьому тілу.

При такій погоді це було дивно.

Вона завмерла, намагаючись зрозуміти, звідки взявся цей холод.

Повернувши голову до вікна, Аліса побачила чорний силует, повернутий у її бік.

Вона повільно підійшла ближче.

Тепер було видно лише дівчину в чорному худі. Капюшон повністю накривав її голову, приховуючи обличчя. І тільки дивна посмішка виднілася з-під нього.

Серце Аліси шалено забилося.

Вона протерла очі, не вірячи власному погляду.

Але за мить за вікном уже нікого не було.

Паніка поступово вщухла.

Аліса спустилася зі своєї кімнати й пішла готувати сніданок.

Усі ще спали, тому вона насолоджувалася тишею.

Замісивши тісто на млинці, Аліса неквапливо почала їх смажити. Тихе потріскування сковорідки, ранкове світло й аромат свіжої випічки поступово наповнювали кухню.

Кухня, Аліса і краса ранку.

Усе те, що так гріло душу дівчини.

Завершивши приготування, вона дістала декілька видів джему й розставила їх на столі.

Саме тоді з кімнати вийшла сонна Діана.

Дівчинка ще протирала очі, але, відчувши запах млинців, одразу попрямувала на кухню.

Діана сонно зайшла на кухню, скуйовджене світле волосся стирчало в різні боки.

Аліса, побачивши її, усміхнулася.

— Доброго ранку, сонько.

— Мамо... — протягнула Діана, позіхаючи. — Це млинці?

— Ага.

Діана одразу оживилася.

— З джемом?

— Я навіть кілька різних поставила. Знала, що ти прийдеш.

Дівчинка залізла на стілець і поклала голову на стіл.

— Ти найкраща мама.

Аліса тихо засміялася.

— А ти наймиліша сонна дівчинка.

— Я не сонна.

— Звичайно.

— Я просто... думаю із заплющеними очима.

Аліса не стримала сміху.

— Дуже важливі ранкові роздуми?

— Дуже.

Аліса поставила перед нею тарілку з млинцями.

— Тоді спочатку поїж, філософко.

Діана одразу взяла виделку.

— А ти зі мною будеш?

Аліса на мить завмерла, а потім сіла поруч.

— Звичайно.

Діана усміхнулася й посунула до неї баночку з джемом.

— Тоді цей мій.

— А я думала, ми ділимося.

— Мамо, я ж дитина.

— І що?

— Діти мають право на більшу порцію джему.

Аліса підняла брову.

— Хто тобі це сказав?

— Я сама придумала.

— А-а-а. Тоді доведеться обговорити новий закон.

Діана тихенько засміялася, а Аліса погладила її по голові.

На кухні знову стало тихо.

Але тепер ця тиша вже не була самотньою.

У ній були вони двоє, теплі млинці, солодкий джем і звичайний ранок, який Аліса так любила.

До кухні раптом вбігла Ліліт із широкою посмішкою.

— Алісині млинці! Ти мені приготувала побільше? — радісно запитала вона, сідаючи на стілець і одразу починаючи шукати свою порцію.

Аліса усміхнулася, побачивши її нетерплячість.

— Звісно. Тобі — з шоколадом.

Ліліт одразу задоволено кивнула.

— Я знала, що ти мене любиш.

— Навіть не сумнівайся.

Діана, яка вже встигла взяти собі млинець, подивилася на сестру.

— А мені чому без шоколаду?

Аліса засміялася.

— Бо ти вчора сказала, що хочеш із полуничним джемом.

Діана задумалася.

— А... точно.

Ліліт переможно усміхнулася.

— Бачиш? Мама знає нас краще, ніж ми самі.

— Не перебільшуй, — засміялася Аліса, ставлячи перед Ліліт її тарілку. — Їж, поки гарячі.

— Є!

Ліліт одразу взяла млинець, а Аліса на мить просто подивилася на них обох.

Саме такі ранки вона любила найбільше.

— Сьогодні поїдемо в гості до Ліветти й Келіари. Тому готуйся: після сніданку ми вирушимо до них.

Діана щасливо кивнула, жуючи млинець.

— А можна я візьму з собою свою книжку?

— Звичайно.

— І блокнот?

— Теж можна.

Діана на мить замислилася, а потім серйозно запитала:

— А можна взяти Сьюзі?

Аліса усміхнулася.

— Якщо Сьюзі погодиться їхати з нами.

— Вона погодиться.

— Ти вже запитала?

— Ні.

— Тоді звідки така впевненість?

Діана хитро посміхнулася.

— Вона любить пригоди.

Ліліт, яка саме в цей момент відкусила шматочок млинця, втрутилася:

— Вона любить пригоди тільки тоді, коли не треба нікуди йти пішки.

Діана обурено подивилася на неї.

— Неправда!

Аліса засміялася.

— Добре, добре. Після сніданку всі підготуємося. І без сварок.

— Я не сварюся, — пробурмотіла Діана.

— Звичайно, — одночасно відповіли Аліса й Ліліт.

Дівчинка фиркнула, але вже за секунду знову задоволено взялася за млинець.

Ранок тільки починався, а кухня вже наповнювалася сміхом.