21 глава

Світло спалахнуло — і наступної миті вони опинилися всередині будинку.

Аліса озирнулася.

— Де ми?..

Навколо було тихо. Надто тихо.

Будинок виглядав так, ніби його щойно залишили господарі. На столі стояли чашки, на дивані лежала відкрита книга, біля вікна висів годинник.

Едвін підійшов до нього.

Стрілки показували 12:17.

Він почекав кілька секунд.

Нічого.

Ще хвилина.

Стрілки не зрушили.

— Алісо…

Вона підійшла ближче.

— Зламаний?

Едвін похитав головою.

— Ні.

Він дістав свій годинник.

12:17.

Аліса подивилася на нього.

— Твій теж?

— Так.

Вона провела пальцями по спинці крісла.

Усе було справжнім. Дерево, тканина, пил на полицях.

Але щось було неправильним.

Занадто правильним.

Наче вони опинилися всередині величезного лялькового будинку.

Аліса підійшла до вікна.

За склом застиг сад.

Листок, що мав упасти з дерева, завис у повітрі.

— Тут… навіть вітер не рухається.

Едвін подивився на неї.

І вперше за весь час його обличчя стало серйозним.

— Думаю, ми не в будинку.

— А де?

Він повільно озирнувся.

— Усередині моменту.

І десь у глибині будинку пролунав тихий звук.

Тік.

Усі завмерли.

Так.

Стрілка годинника вперше за багато років… рушила.

Єдине, що справді могло налякати Едвіна, сталося біля дзеркала.

Він випадково глянув у нього.

І завмер.

У відображенні стояв… Едвін.

Але не той Едвін, до якого всі звикли.

Він повільно опустив погляд.

Сорочка натягнулася на животі, який явно з'явився не за один день. Щоки стали повнішими, а волосся на голові — помітно рідшим.

Едвін мовчав кілька секунд.

— Ні…

Він підійшов до дзеркала ближче.

Повернувся боком.

Подивився ще раз.

— НІ.

Аліса обернулася на його зойк.

— Що сталося?!

Едвін зблід.

— Дзеркало…

— Що з ним?

Він показав пальцем на своє відображення.

— Воно показує майбутнє.

Аліса глянула в дзеркало.

Потім на Едвіна.

Потім знову в дзеркало.

— Едвіне… це просто ти.

— ЦЕ НЕ Я!

— Це буквально ти.

— Я ніколи не стану таким!

Аліса ледь стримувала сміх.

— Можливо, просто менше солодкого.

Едвін приклав руку до живота й зблід ще сильніше.

— Я не хочу бачити це майбутнє.

Він різко відвернувся від дзеркала.

— Якщо цей будинок може показувати майбутнє, я категорично відмовляюся тут залишатися.

Аліса тихо засміялася.

— Ти пережив відьом, демонів, прокляття і мисливців.

Едвін похмуро подивився на дзеркало.

— Але не це.

— Це не майбутнє, — спокійно сказала Гвінет.

Едвін повільно повернув голову.

— Що?

Гвінет гордо усміхнулася.

— Це ти в книзі, яку я написала.

Запала тиша.

Едвін знову подивився на дзеркало.

На свій живіт.

На поріділе волосся.

Потім повільно повернувся до Гвінет.

— …Ти це написала?

— Так.

Гвінет виглядала настільки задоволеною собою, ніби щойно розповіла про найгеніальніший сюжетний поворот.

— Навіщо?!

— Для реалізму.

— ЯКОГО ЩЕ РЕАЛІЗМУ?!

Аліса вже не стримувала сміх.

— Едвіне, заспокойся.

— Вона зробила мене товстим!

Гвінет поправила волосся й абсолютно серйозно додала:

— І лисіючим.

Едвін зблід.

— Ти могла просто вбити мене.

— Це було б занадто банально.

— А це, по-твоєму, краще?!

Гвінет кивнула.

— Значно.

Едвін ще раз глянув у дзеркало.

І пошепки пробурмотів:

— Я ненавиджу письменників.

— Так Аліса на тебе не гляне, — сказала Гвінет.

Вона кинула погляд на Алісу, і на мить її усмішка зникла.

У цьому погляді було щось зовсім не жартівливе.

Ревнощі.

Аліса цього не помітила, продовжуючи розглядати Едвіна.

— Хоча… — вона ледве стримувала сміх. — Гвінет, ти справді жорстока.

Едвін обурено розвів руками.

— Нарешті хтось на моєму боці!

— Я не на твоєму боці, — відповіла Аліса. — Просто мені тебе шкода.

Гвінет знову подивилася на неї.

Цього разу довше.

— Не хвилюйся, — тихо сказала вона. — Я зробила так, щоб Аліса точно не дивилася на нього.

Едвін обернувся до неї.

— Ти зараз про що?

Гвінет лише загадково усміхнулася.

— Ні про що.

Аліса примружилася.

— Гвінет…

— Що?

— Ти ревнуєш?

Гвінет завмерла.

Едвін перевів погляд з однієї на іншу.

— О-о…

Діана тим часом абсолютно спокійно сіла на стілець біля столу.

Дістала зі своєї сумки блокнот і ручку.

І почала записувати.

Едвін свариться з Гвінет.

Гвінет ревнує Алісу.

Аліса нічого не помічає.

Діана швидко вивела кілька рядків, а потім підкреслила останнє речення.

— Що ти там пишеш? — нарешті запитав Едвін.

Діана навіть не підняла голови.

— Спостереження.

— Які ще спостереження?

— За вами.

Едвін насупився.

— Навіщо?

Діана знизала плечима.

— Потім буде цікаво перечитати.

Вона перегорнула сторінку й дописала:

«День перший. Ми потрапили в будинок, де зупинився час. Дзеркало показало Едвіну жахливе майбутнє. Виявилося, що це не майбутнє, а версія Едвіна з книги Гвінет. Гвінет, схоже, ревнує маму.»

Діана на секунду замислилася.

Потім додала:

«Дуже цікаво.»

І спокійно продовжила спостерігати.

Тим часом Сейбл сиділа біля великої книги, намагаючись відкрити її лапками.

Одна лапка ковзнула по обкладинці.

Потім друга.

Книга трохи прочинилася.

— Сейбл, ти що робиш? — здивовано запитав Каел, заходячи до кімнати.

Сейбл навіть не озирнулася.

— Вони попали в книгу. Аліса — в книзі.