37

Дем’ян

Її очі розширилися, але вона не відвела погляду. Це був момент, коли час зупинився, і лише ми двоє залишились в цьому просторі, де слова ставали неважливими, а емоції говорили за нас. Вона повільно підійшла ближче, і я відчув, як її тепло огортає мене, як магніт, що притягує кожну клітинку мого тіла.

- Дем’яне, - ніжно прошепотіла вона, а по моєму тілу пробігся табун мурах. – Мені здається, ти занадто багато випив..

- Аби завжди тебе бажати, мені не потрібно бути п’яним, Ліє, - впевнено відповів я та видихнув. Я різко заплющив очі, піднявши голову доверху. – Гаразд, пробач.

- Тобі немає чому просити вибачення.

- Є, - я знову глянув на дівчину. – В тебе скоро весілля, а зараз ти тут, біля свого колишнього, який п’яний і тримається на останньому нерві, аби не кинутись на тебе, немов голодний вовк.

Амелія посміхнулась, схиливши голову трішки набік.

- Ти такий смішний, Дем’яне. – Її голос був ніжним і теплим, немов літній вітерець. – Ти завжди так говориш, коли не знаєш, що сказати насправді.

Я не міг не засміятися. Вона знала мене краще, ніж я сам. Ми стояли один перед одним, і кожна секунда, здавалося, тривала вічність.

- Ліє, я не можу більше приховувати свої почуття, - зізнався я, відчуваючи, як серце калатає у грудях. – Ти завжди була єдиною, кого я хотів і кого любив.

Вона підійшла ще ближче, її рука м'яко торкнулася моєї щоки. І я відчув, як все моє тіло відгукується на цей дотик.

- Мені час, - тихо промовила вона. – Бувай..

Амелія розвернулась спиною до мене та повільно доторкнулась до дверної ручки, немов відтягувала цей момент, ніби не хотіла йти, зникати за тією стіною, їхати додому. Кожен її рух був наче в сповільненій зйомці, і я не міг відвести очей від її постаті, такої рідної та знайомої.

Я не знав, чи буде це правильно, чи навпаки – зроблю ще гірше. Але щось усередині мене кликало діяти, не дозволяти їй піти ось так, без боротьби, без останньої спроби зупинити її.

Обережно схопив її за лікоть, розвертаючи до себе. Від несподіванки білявка видала тихий стогін і, мабуть, хотіла щось сказати. Однак, її слова залишилися недомовленими, коли наші губи зійшлися в палкому поцілунку.

Цей поцілунок був наче вихор, що поглинув нас обох. Я відчув, як її дихання злилося з моїм, як наші серця почали битися в унісон. Я притулився до неї, боячись, що зараз вона піде. Але вона не пішла... Її руки обійняли мене, і я відчув, як її тіло притискається до мого. Кожна мить цього поцілунку здавалася вічністю.

Її м’які губи передавали тепло, що проникало в самісіньке серце, розтоплюючи всі страхи та сумніви. Я відчув, як її пальці вплітаються у моє волосся, притискаючи мене до себе ще сильніше.

- Ми робимо щось, що не правильне, - прошепотіла вона, відриваючись від поцілунку.

- А хіба зараз є щось правильне, чи не правильне? – відповів я, так само тяжко дихаючи.

Вона заперечно похитала головою, посміхаючись, і в той момент я відчув, що алкоголь вже не мав над мною влади. Я п’янів від її присутності, від її тепла, від кожного дотику. Мої руки, немов не слухаючи мене, проникли під її спідницю, і в ту ж секунду я підняв дівчину. Її ноги обвили моє тіло, ніби їм там і місце, а наші губи знову злилися в палкому поцілунку, що здавалося вічністю.

Я обережно поклав її на своє ліжко, повільно стягуючи з себе футболку. У цей момент мене не турбувало нічого – ні питання про правильність наших дій, ні сумніви, ні страхи. Я просто віддався миті, дозволяючи емоціям керувати мною.

Лежачи поруч з нею, я відчував, як її подих змішується з моїм, як кожен дотик її рук запалює в мені новий вогонь. Вона була настільки близько, що я відчував її тепло кожною клітинкою свого тіла. Її очі, повні бажання, дивилися на мене, і я розумів, що більше нічого не має значення.

Я не хотів думати ні про що інше, тільки про цей момент, про її присутність, про наше єднання. Відчуття її тіла під моїми руками, її подих поруч, її серце, що билося в унісон з моїм – усе це було настільки реальним і важливим, що я не міг уявити нічого іншого.

Наші рухи були ніжними, але водночас сповненими пристрасті. Кожен дотик, кожен поцілунок був мов вибух емоцій, які ми не могли стримати. Її руки досліджували моє тіло, а я відчував, як вона відповідає на кожен мій дотик з тією ж пристрастю.

Ми забули про все на світі, залишившись лише удвох у цьому маленькому просторі, де не було нічого, крім нашої любові.

Вранці, коли я прокинувся, Лії вже не було поруч. Скоріше за все, вона зникла з цього будинку ще навіть до того, як встало сонце. Це було доволі очікувано та трішки боляче.

Я обережно піднявся з ліжка, піднявши на підлозі свої речі. Голова страшенно боліла, нагадуючи, які три великі помилки я вчора влив у себе.

Я не швидко дістався кухні, тримаючись за стіни та якісь меблі, аби часом не впасти. Випивши потрібні пігулки, я сів на диван. Я навіть подумати й не міг, що вчорашній вечір закінчиться саме так. Хоча, якщо чесно, це мене зовсім не турбувало. Мабуть, я просто змирився.

Я помітив як годинник на руці завібрував і на ньому висвітилось повідомлення від Амелії. Дивно, сьогодні все ще мій вихідний, а точніше лікарняний. Що їй потрібно від мене?

Амелія: «Привіт. Мені потрібна твоя допомога. Знаю, ти взяв лікарняні, хоча ти цілком здоровий, як виявилось. Тому, прошу, склади мені завтра компанію. Я маю придбати весільну сукню.»

Я істерично засміявся. Тобто після ночі проведеної разом, вона все одно пише мені лише через своє довбане весілля?

Дем’ян: «Ок. Я приїду.»