Глава 11. Її крок у темряву

Карта лежала на столі. На ній — імена, обличчя, маршрути.Це вже не була гра в захист. Це — полювання.

І цього разу Мія була не приманкою. Вона — натягнута тятива, готова вистрілити.

— Ти впевнена? — спитав Алекс.

— Я не дитина, — твердо відповіла вона. — І я більше не буду тінню в чужих планах.

Її перше завдання — зустріч. Під виглядом благодійного вечора.

Там мав бути Іларіон Савельї, власник «мирного» бізнесу, який, як з’ясувалося, крав зброю з одного з об’єктів Алекса.Інформація мала підтвердитись — або зникнути.

Мія одягла темно-червону сукню. Волосся — зібране, погляд — прямий.Вона більше не була дівчиною з горища. Вона стала тією, на кого зиркали з повагою… і страхом.

— Запам’ятай, — прошепотів Алекс, перед тим як вона вийшла. — Він може посміхатись. Але вбивати — теж уміє.

— Я теж.

Вечір був розкішним. Савельї підійшов до неї одразу. Вона усміхалась легко — як навчилась у пеклі.

Він не знав, що її сережки — мікрозапис. Що келих вина — з прикриттям. Що ззаду — двоє охоронців з очима, як у привидів.

— Ви нова зірка цього дому? — запитав Савельї з удаваною ввічливістю.

— Ні, — усміхнулась вона. — Я його темна сторона.

Через годину вони мали повний запис. Савельї говорив занадто багато, занадто гучно. Вже через добу його “мирний бізнес” накриють перевірки, а він сам — зникне зі сцени.

Але Мія не знала, що за нею вже стежать.

— Вона — його слабке місце, — сказав хтось у телефоні. — Ми помилились. Він не зламався після аварії. Але зламається, якщо втратить її.

— Наказ?

— Візьміть її. Живою.

Коли Мія повернулась додому, вона була втомлена, але спокійна.Її перший хід — зроблений. Вона більше не чужа в цій грі.Але поки вона сміялась із Алексом на терасі — десь уже планувався новий удар. І цього разу — приціл був чіткий:

Вона.