Фаза 6. Нові таємниці

***

Золото тут було повсюди, наче сам цар Мідас власною рукою торкнувся кожної деталі інтер’єру кімнати. Якби хтось зі столичного бомонду побачив такий несмак та показний шик, то вся спільнота багатіїв обсмоктувала кістки хазяїна дома без втоми не один рік. Серед цього золотого ронського бароко сиділа висока сувора жінка в темно зеленому приталеному жакеті та довгій строкатій спідниці.

- Як ваша небога? Більше не грається з чорною магією? - іронічно посміхнувся я.

- Тобі пам’ять зіллям відбило, чи що? З твоєї легкою руки, я ношу прізвище Де Санті. Чи встиг забути, як відібрав роботу у Купідона в Шарті? – здивувалася вона, воліючи не почути мої запитання про Летицію.

- Авжеж, - я хлопнув рукою себе по чолу, - Ви одна з тих, хто міг знати про мої наміри їхати на південь. А я вже подумав, що дехто більш владний хоче мені помститися.

- Ти це про кого? – примружила очі Ева.

- Не зважайте, просто думки вголос, - відмахнувся я, - Давайте ближче до справи: навіщо ви мене викрали?

- Я схожа на голову місцевого бандитського синдикату, яка викрадає бродячих алхіміків? – здивувалася жінка.

Я повільно обвів очима кімнату, розглядаючи інкрустовані коштовностями піратські шаблі та щити з зображенням черепів та морських гадів, які прикрашали стелажі. Декоративні кораблі в скляних пляшках та мапи, що висіли на стінах, перевів на неї очі та кивнув:

- Якщо чесно, то десь так все і виглядає. Тільки прапору з веселим Роджером не вистачає замість портьєри.

Вона скривилася, наче їй до рота вичавили свіжий лимон та змусили проковтнути.

- Дружина Серафіно давно спочиває з миром і він сам давав ладу цьому маєтку, як міг. Ремонт я вже замовила. Самій гидко дивитися на це неподобство.

- Пані, Ева, якщо вам потрібен новий декоратор, то я мало підходжу на цю роль. Навіщо ви мене сюди притягнули?

- Ранковий бриз приніс мені цікаві новини, що до тебе завітав гість і ви змістовно з ним поспілкувалися про один з моїх кораблів.

- Чому ви хотіли приховати факт, що «Щасливчик» перевозив сльози драконів? – вирішив я зайти з козиря. 

Таких розумних жінок можна переграти тільки, якщо вести гру. Нехай вона відповідає на мої питання, а не я не її.

- Тому, що їх там не було! - викрикнула жінка, - Перша партія коштовностей навіть з Шарту не встигла виїхати, коли почався шторм. Чому всі гадають, що кораблі перевозили кошвтоності?

- О, вам не сказали, - посміхнувся я, - У пріора Антоніо є брошка, на якій райдужними опалами зображен гарцюючий кінь, родивий герб Де Гійяр. Її тримала відірвана рука рибалки, якому стало хоробрості залізти в трюм вашого корабля-примари.

- Нісенітниці! Цього просто не може бути! – вона схопилася за голову та почала міряти кроками кімнату, - На всіх трьох кораблях, включно з «Viva fortunati», був звичайний вантаж: сіль, зерно, оливкова олія, вино, барвники та інші вироби місцевих мануфактур.

- Ви швидко розібралися в тонкощах морської торгівлі, пані Ево, - посміхнувся я, - Всього місяць, як носите прізвище Де Санті, а вже у штурвала. Власне, а де пан Серафіно? Чому він не приймає участі в діалозі?

- Ми з ним поговорили і вирішили, що він буде займатися поточними справами, а розвиток нових напрямків буду вести я.

- Отже, він не витримав конкуренції, - покривив я вустами.

- Та куди йому, - махнула вона рукою, -  Ти ж бачив цей палац. Чого можна очікувати від його власника?

Взагалі, я бачив тільки цю кімнату, але напрямок думки зрозумів.

- Ти будеш працювати не мене, - перервала вона мої роздуми про особливості шлюбу після вінчання, - Домінік залишився задоволеним тобою у Шарті, а я довіряю його думці.

- Просто пощастило, - похитав я головою, - Без допомоги інших, і щасливого випадку, я би не зміг досягти чогось. Кожен з нас зробив свій вклад в тій справі.

- Облиш зайву скромність, Вольфганг, - зупинила вона мене, - Більшу частину життя, я провела в Акритусі і не перший раз спілкуюся з алхіміками. Без голови, інші би заплуталися і не зібрадт факти докупи. Якщо потрібна допомога, то я можу її забезпечити. Як і гідну платню.