Під гребнем хвилі

Фаза 4. Пропозиція, від якої не відмовляються

Фаза 4. Пропозиція, від якої не відмовляються

Золото тут було повсюди, наче міфічний цар Мідас власною рукою торкнувся кожної деталі інтер'єру. Якби хтось зі столичного бомонду побачив такий несмак і показний шик, то вся спільнота багатіїв обсмоктувала б кістки господаря дому не один рік, зовсім не відчуваючи втоми. Серед цього ронського бароко воссідала висока сухожильна жінка в темній-зеленій закритій сукні.

— Як ваша небога, пані Евтропіє? Більше не грається з чорною магією? — іронічно посміхнувся я.

— Алхіміку, тобі пам’ять зіллям відбило чи як? — підняла вона брову, воліючи не чути моїх запитань про Летицію. — З твоєї легкої руки я ношу прізвище де Санті. Чи встиг забути, як відібрав роботу в Купідона у Шарті?

— Авжеж, — я ляснув себе долонею по лобі. — Ви одна з тих, хто міг знати про мої наміри їхати на південь. А я вже подумав, що дехто впливовіший вирішив мені помститися.

— Ти це про кого? — примружила очі Ева.

— Не зважайте, просто думки вголос, — відмахнувся я. — Давайте ближче до справи: навіщо ви мене викрали?

— Я схожа на голову місцевого бандитського синдикату, яка викрадає бродячих алхіміків? — здивувалася жінка.

Повільно обвівши поглядом кімнату, я вказав на інкрустовані коштовностями піратські шаблі, щити із зображеннями черепів та морських гадів, які прикрашали стелажі. Потім перевів погляд на декоративні кораблі в скляних пляшках і мапи, що висіли на стінах, та кивнув:

— Якщо чесно, то десь так усе й виглядає. Прапора з Веселим Роджером не вистачає замість портьєри, а загалом дуже схоже на піратський притон.

Вона скривилася, наче їй запхали до рота свіжий лимон і змусили його прожувати.

— Дружина Серафіно давно спочила, і він сам давав раду маєтку, як вмів. Матеріали для ремонту я вже замовила. Самій гидко дивитися на це неподобство.

— Пані Ево, якщо вам потрібен новий декоратор, то я мало підходжу на цю роль. Навіщо ви мене сюди притягнули? — прямо запитав я, не маючи жодного бажання вислуховувати порожні слова цієї жінки.

Коли я казав, що Пенефоріс змінив Евтропію, я збрехав. Наскільки я пам'ятав, пані де Гійяр, ой... вже пані де Санті, була не з тих, хто полюбляє світські теревені про погоду чи останню симфонію талановитого композитора Альваро Ґабріеля. І навряд чи зміна прізвища на це вплинуло. Північне серце пані аж ніяк не могло розтопити південне сонце.

— Ранковий бриз приніс мені новини, що до тебе завітав гість і ви змістовно обговорили про один з моїх кораблів, — посміхнувшись моїй зухвалості, промовила вона.

— Чому ви приховали факт, що «Щасливчик» перевозив сльози драконів? — вирішив я зайти з козиря.

Розумних жінок можна переграти, тільки якщо вести власну гру. Нехай вона відповідає на мої запитання, а не я на її.

— Тому що їх там не було! — викрикнула вона, вдаривши кулаком по столу. — Перша партія прикрас навіть не встигла виїхати із Шарту, коли почався шторм. Чому всі гадають, що кораблі перевозили самоцвіти?

— О, вам не сказали, — посміхнувся я. — У пріора Антоніо, діючого голови ордену Білої Айстри, є брошка. Райдужними опалами на ній зображено гарцюючого коня, дуже схожого на родовий герб сім'ї Де Гійяр. Її тримала відірвана рука рибалки, якому вистачило хоробрості залізти до трюму вашого корабля-примари.

— Нісенітниці! Цього просто не може бути! — вона схопилася за голову та почала міряти кімнату кроками. — На всіх трьох кораблях, включно з «Viva Fortunati», був звичайний вантаж: сіль, зерно, оливкова олія, вино, барвники та інші вироби місцевих мануфактур.

— Ви швидко розібралися в тонкощах морської торгівлі, пані Ево, — задоволено кивнув я. — Усього місяць носите прізвище Де Санті, а вже стоїте біля штурвала. Власне, а де пан Серафіно? Чому він не бере участі в цій розмові?

— Ми з ним поговорили й вирішили, що Серафіно займатиметься поточними справами, а розвиток нових напрямків візьму на себе я, — задумливо відповіла вона.

— Отже, він не витримав конкуренції та здався, — підсумував я.

— Та куди йому, — махнула вона рукою. — Ти ж бачив цей палац. Чого можна очікувати від його власника?

«Взагалі, я бачив лише цю кімнату, але загальний напрям зрозумів», — подумав я, ще раз окинувши кабінет поглядом.

— Ти працюватимеш на мене, — перервала вона мої роздуми про особливості шлюбу після вінчання. — Домінік залишився задоволений тобою у Шарті, а я довіряю його думці.

— Просто пощастило, — похитав я головою. — Без допомоги інших і щасливого випадку я б не зміг досягти мети. Кожен із нас зробив свій внесок у ту справу.

— Облиш зайву скромність, Вольфгангу, — зупинила вона мене. — Більшу частину життя я провела в Акритусі та не вперше веду справи з алхіміками. Без голови інші заплуталися б і не змогли б зібрати всі факти докупи. Якщо потрібна допомога, я можу її забезпечити. Як і гідну платню.

Жінка міряла кроками кабінет та несла якусь маячню. Нічому з її слів я б не повірив навіть під впливом алкоголю чи еліксиру з дурманом та беладоною. Пані Евтропія відверто морочила мені голову.

— Куди прямував «Щасливчик»? — вирішив я перервати її довгу та незрозумілу мені розповідь.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше