Розділ 11. Селена і Крістофер

"Ні," - сказала вона, перш ніж встигла до кінця обдумати відповідь.

Він моргнув, явно не очікуючи такої швидкої й такої категоричної відмови.

"Ні?"

"Я тебе не знаю." Вона відступила на крок, і цей рух був настільки ж фізичним, наскільки й символічним - їй раптом гостро знадобилося встановити дистанцію. - "Я знаю, що тебе звати Крістофер Стормгейл. Знаю, що ти гончак короля, в якого купа ворогів. Знаю, що тебе розшукують і корона, і, судячи з усього, ще хтось. І поряд з тобою буде явно більш небезпечно, ніж наодинці. А ти пропонуєш мені зв'язати своє життя з твоїм і тікати в невідомість, і єдине, на що спираєшся, - те, що я тебе полікувала?"

Крістофер мов вперше побачив її. Буквально за мить вона проаналізувала ситуацію і не потрапила під вплив емоцій. Тож він вирішив бути чесним:

"Я обіцяв захищати тебе."

"Поки триває лікування і поки я тобі не зашкоджу." Голос її тремтів, та вона не дозволила собі зупинитися. - "Але це дуже субʼєктивно. Раптом ти завтра вирішиш, що моє існування заважає твоєму благополуччю?"

Вона виявилась ще розумнішою, ніж він гадав. Він свідомо залишив собі шлях назад, шпарину в клятві. Хоча не сказати, що йому було легко нашкодити, все ж досвід і оточення тримали його в постійній бойовій готовності, проте він звик продумувати шляхи відступу. Але зараз вона потрібна була йому, як єдина, хто може полегшити його прокляття.

"Тоді візьми з мене клятву," - сказав він. - "Хочеш, щоб я присягнув, що ніколи, за жодних обставин, хай що станеться, хай ким ти виявишся, - не завдам тобі шкоди?"

Вона завмерла, здивована тим, наскільки точно він щойно назвав саме те, чого вона боялася найбільше, - не його можливу жорстокість, а ту єдину шпарину в попередній клятві, про яку він, здавалося, здогадався чи просто випадково влучив.

"Хай що станеться," - повторила вона повільно, перевіряючи слова на смак. - "Навіть якщо я виявлюся кимось, кого тобі буде наказано знищити?"

Щось промайнуло в його очах - занадто швидко, щоб вона встигла прочитати, - та він кивнув, не вагаючись.

"Навіть тоді."

Звісно, йому було цікаво. Йому було достобіса цікаво, хто вона. Але він знав, що як тільки спитає - вона тут же злякається і закриється від нього, а він не міг цього дозволити. Хто б що не казав - він хотів жити, причому повноцінним життямм. Тож перш, ніж вона встигла знайти ще з десяток виправдань і страхів, він промовив:

"Я, Крістофер Стормгейл, уроджений Марк, присягаюся не шкодити дівчині переді мною дією чи бездіяльністю, своїми чи чужими руками, хай ким би вона не являлася. Клянуся захищати її ціною власного життя від будь-кого, хто буде їй шкодити, випадково чи навмисно. Клянусь своєю кровʼю, і нехай я помру, якщо порушу цю клятву."

Вона якусь мить дивилася на нього з недовірою, а потім побігла до вікна перевіряти, чи точно вони одні. Раптом він не буде їй шкодити напряму, але за вікном є сильніший ворог, який тільки і чекає, щоб вона розкрила свою особистість? Але на вулиці було порожньо, як і завжди в цей час. Тож вона вирішила, що годі сумніватися - навряд чи вдруге отримає такий шанс. Вона взяла його за руку, міцно примружилась і як на духу випалила:

"Я, уроджена Селена Аурелія Серафіна Бальтазар, остання кров роду Бальтазар, приймаю клятву Крістофера Стормгейла, та закріпляю її своєю Силою. Відтепер і до останнього подиху."

Вона боялася розкривати очі і дивитися на нього, проте не стала прикидатися, що нічого не сталося.

"Тепер ти справді не зможеш," - сказала вона тихо. - "Навіть якщо захочеш."

Вона нарешті підвела очі.