Розділ 1. Селена

Це мав би бути нудний день.

У житті травниці радощів небагато — лише запахи сушеного зілля, подряпини на пальцях від збирання коріння та вічний холод у маленькій кімнатці, яку вона винаймала в найбіднішому кварталі столиці. Хто б міг подумати, що дочка стародавнього відьомського роду Бальтазар тулитиметься в комірчині, меншій за ту, де колись мешкала її власна прислужниця. Та Селені було байдуже до розкоші — вона хотіла вижити. Працювала вона у старого знахаря Тадеуша — той був уже занадто немічний, щоб самому дертися в гори за рідкісними травами. Селена приносила йому необхідне, а за це знахар ділився з нею мідяками і вдавав, що не помічає, як вона разюче відрізняється від інших жительок цього кварталу. Та й гріх йому був жалітися - адже лише її мазі рятували його від ревматизму, що роками мучив його старі кістки. 

День минав як завжди - вона піднялася на гірський схил ще до світанку, назбирала повний кошик трав, спустилася, віддала їх, отримала свої мідяки і рушила додому, кутаючись у стару шаль. Сонце вже сідало, фарбуючи брудні вулиці в іржавий колір, коли, звертаючи в провулок біля покинутого бараку, вона побачила його.

Чоловіче тіло лежало поперек дороги, розкинувши руки, ніби впало з неба. Дорогий сюртук, тепер розірваний і просякнутий кров'ю, вичурне мереживо на манжетах, персні на пальцях — усе кричало про статок і становище, яким у цій частині міста не місце. Скроня була розбита, на животі і грудях темніли рвані діри — сліди меча, і повітря навколо було просякнуте запахом крові і майбутніх проблем. Це явно була не випадкова бійка п'яниць. 

Селена пришвидшила крок і пройшла повз, не озираючись. Це не її справа, вона не має про це переживати. У неї і так забагато таємниць, щоб брати на себе ризик бути поміченою. Та за кілька кроків ноги самі зупинилися. Вона вилаялася подумки на саму себе, розвернулась і присіла біля тіла, притискаючи два пальці до шиї під щелепою. Ну що їй вартувало пройти повз? Але руки вже нащупали пульс — він бився слабко, нерівно, але вперто, і чоловік був живий, принаймні поки що.

"Чорт забирай," — прошепотіла вона, озираючись на порожній провулок, наче хтось міг вискочити з тіні просто зараз і звинуватити її в тому, що це вона його вбила.

Вона розуміла: що б не сталося з цим чоловіком, це принесе їй проблеми. Але їх масштаб буде сильно меншим, якщо стражники не знайдуть мертве тіло у її кварталі. А такого точно шукатимуть — досить одного погляду на перстень з гербовою печаткою, щоб зрозуміти: цей чоловік не з простих. Якщо його знайдуть тут мертвим чи напівживим, почнуться допити, обшуки... А Селена навпаки намагалася сховатися від чужих очей - отже, краще розібратися з цим самій.

Зітхаючи і раз у раз озираючись через плече, вона вхопила його попід пахви і ледве дотягла до свого будинку, лишаючи кривавий слід, який довелося ще й затерти старою мітлою, перш ніж замкнути двері на два засуви. У тісній кімнатці, при світлі однієї-єдиної свічки, вона розрізала на ньому те, що лишилося від сюртука, і вперше змогла роздивитися рани як слід. Розтин на скроні був не смертельний, хоча й глибокий — від нього, найпевніше, він і знепритомнів. А от рани на животі й грудях лякали більше: рівні, глибокі, залишені явно вправною рукою. Хтось хотів, щоб цей чоловік помер, і, судячи з усього, майже досяг свого.

Селена промила кров теплою водою з травами, які якраз так вчасно назбирала сьогодні вранці. Її руки рухалися впевнено й швидко, хоча всередині щось тремтіло — чи то від страху, чи то від того дивного, незрозумілого відчуття, яке охопило її, коли вона тільки його побачила його обличчя. Навіть бліде і скривавлене воно мало в собі щось зухвале. Різкі риси, темні брови і вигин губ, наче цей чоловік і уві сні продовжував когось провокувати.

"Хто ж ти такий?" — прошепотіла вона, змішуючи в мисці трави з кількома краплями власної крові — це був найдієвіший рецепт, і Селена сподівалася, що швидко поставить чоловіка на ноги.

Ніч обіцяла бути довгою.