Пазли її свідомості

-Як все було?

-Це довга історія… Людина, яка починає розуміти, що з нею говорять через розум, втрачає тваринні інстинкти.

-Тобто?

-Він склав пазл, але на власний розсуд: в ній було забагато думок – він знищив форму й зробив нову.

-Вона знала хто він, їй було боляче з новою свідомістю, чоловіки мінялись, і от вона випадково зустріла його на вулиці – більше її не бачили, а він усміхнувся і пішов далі.

-Думаєш, він садист? Можливо вона щось відчувала?

-Він скульптор, який не питає в мармуру, коли і за чим, і з ким.

-В тобі горять руїни імперії, закостенілі форми твого світогляду, який спирається на фаталізм. Співвідношення краси та сили в контексті втрати?

-Усе стає зів’ялим камінням минулого й сама смерть стає мрією. Забути форму і вирватись через втрату, уран і полоній, «плюс» і «мінус» стають не важливими.

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#3879 в Сучасна проза
#4136 в Різне

У тексті є: свідомість, біль, усмішка

Відредаговано: 27.10.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись