Патологічно-депресивний шедевр

Being born is going blind

And buying down a thousand times

To echoes strung

On pure temptation

(John Townes Van Zandt)

Народитися – то є осліпнути

І спокутувати тисячу разів

Занурюючись у прірву

за луною спокуси

Хлопці порізалися на ножах через дівчину. Через її, Наталчину, дочку – розумну й веселу Оленку. Наталія Вікторівна – старший викладач кафедри української літератури в університеті – не могла цю подію, приголомшливу й неймовірну, проковтнути. Від нервової лихоманки вона рятувалася, слухаючи Роберта Планта. Її зачаровував не так зміст (вона розуміла лише окремі слова), скільки музика. Особливо – Nоthin’.Неземні мудрі звуки... Самотній мандрівник у пустелі. Далеко, як марево, сунеться караван. За караваном – велике червоне сонце. До сонця йде мандрівник. Іде до Великого Світла... Мандрівник не поспішає перетнутися з караваном. Йому подобається самотність. Краще, коли про тебе ніхто нічого не знає. Чим більше ти ніщо, тим краще захищений, тим простіше загубитися, зникнути. І ти йдеш своїм шляхом, нікому нічого не пояснюючи. Як Мойсей до землі обітованої, як Шевченко до краю землі, як Стус до свого космічного безсмертя, як кожний з нас до своїх стовпів... Це шлях лише твій. І байдуже, що про це думають інші. Піщані бархани перетворюються на гори, на море, на степ. Степ... Коли викачується шалений вітер у травах, здіймається до Бога й затято гуде йому у вухо величну пісню про своє дохристиянське походження. А ти йдеш. Чимчикуєш... Піщинка... Пилинка... Билинка... Комашка... Людинка...

Ой, Олено, Олено... Що ти наробила, комашко моя?

З одним – Романом – Олена зустрічалася пів року. Ініціативу виявила сама. Дізналася телефон хлопця, написала смс-ку зі словами “я згодна давай зустрінемось”. А той, заінтригований, надіслав свою. Отак, зачепившись за слова, намацавши спільні теми, і познайомилися Олена з Романом. Олена грала на повну. На те були причини. По-перше, їй уже давно кортіло мати справжнього хлопця, бути в дорослих стосунках. По-друге, їхнє знайомство було частиною плану-помсти її найближчої подруги – Ніни. Ніна зустрічалася з Романом і, коли той відверто попередив, що спати з нею він не буде (Ніна була негарною і в неї завжди пітніли долоні), образилася й покинула його. Рома ж зачепився за Нінину подругу – Дарину, яка весело хвалилася смачними поцілунками з Романом. Ніні це було неприємно, і вона звернулася до Олени – там стільки харизми, що ніхто не встоїть. Тим паче, що Олена, на відміну від простої, як порожня пляшка, Дарини, розумна й начитана, затуманить голову будь-кому.

Наталія Вікторівна одразу спостерегла, що її шістнадцятирічна дівчинка кимось зацікавилася: довгі телефонні балачки, розмови про нюанси гри на гітарі, радість з приводу віднайдених технічних знахідок. Досі дочка сумлінно навчалася під пильним наглядом матері, та ось завела хлопця. Наталія Вікторівна не стурбувалася – треба колись же і починати. Надійшов час  послабити суворості. Проте телефон Романа записала й примудрилася поговорити з ним. Хлопець виявився чемним, розважливим, цілком розділяв хвилювання матері, із захватом говорив про Олену. І Наталія Вікторівна заспокоїлася (як може заспокоїтися мати дівчини). Діти зустрічалися, сварилися, мирилися. Як воно й годиться. Головне – усе під контролем.

Потім, як Пилип з конопель, з’явився Валерій. Колишній учитель літератури, який через обставини подався працювати водієм маршрутки. Таке буває у нашому житті. Олена все частіше згадувала про Валерія:  чемний, заробляє, до неї ставиться щиро, багато знає, особливо про монастирі.

-А як же Роман? – дивується Наталія Вікторівна.

-Так, Роман любить мене. Але ти б бачила його волохаті ноги!

-Ще чого! А у Валерія не волохаті?

-Ні.

-І як ти в цьому впевнилася?

-Не іронізуй, мамусю. Він у маршрутці в шортах. Спека ж. А руки! Ти б бачила його руки! “Руки у руля! Автокороля!”

І Олена демонструвала хореографічний експромт на відому попсову пісню. Наталія Вікторівна бачила, що дитини щаслива. Який її вік?! Скільки ще буде тих хлопців. Нехай придивляється, порівнює, щоб не помилитися у вирішальний момент. Трохи турбував її шофер, але ж... учитель. Дитину не образить. Та й розмови точилися навколо літератури, відповідальності, культури, майбутнього. Наталія Вікторівна в розмовах участі не брала. Так розповідала Олена... Але... Ох, треба послухати Nothin’. Лагідний голос співака обережно торкається душевних струн і перетворює їх на струни банджо. Іде мандрівник. Він мусить йти... Наталія Вікторівна часто мугиче пісню, виспівуючи знайомі слова:  мамо, друзі, нічого, не хочу нічого, очі, камінь, тисяча, сум, пам’ятати... Цікаво, про що пісня? Чи збігається її зміст з уявною картинкою? “Не хочу нічого, крім дороги...”, наприклад. Спробувати перекласти?

Треба було їхати до Києва у справах кафедри. Наталія Вікторівна взяла Олену з собою. На вокзал прийшов Роман. На пероні юнацтво обнімалося, цілувалося, а у вагоні Олена призналася матері, що Роман її зрадив. Чомусь вона не хотіла, щоб він був її першим коханцем. І млявий, і ніякий, му-му якесь, а не хлопець. Вони посварилися. І от, вважаючи, що все скінчилося, підпилий Роман зраджує Олену з сусідською дівчиною, яка за проханням Романової матусі погодилася втішати його на дачі. Протверезівши та поговоривши з Оленою, хлопець зрозумів, що дівчину ще не втрачено навіки. І розповів про свій чоловічий гріх. Олена поставилася до цього спокійно. Тепер вона має повне право розірвати стосунки. Без сцен. Вона поїде до Києва, а повернеться іншою людиною. Людиною, яка все обміркувала, зважила й зрозуміла, що вони не пара. До того ж, мужній учитель Валерій чекає на неї. Хіба його можна рівняти з Романом? Мужчина – і пацан... Наталія Вікторівна не брала до серця цю Санта-Барбару. У неї було затвердження нової програми.