2

— Це ж треба таке! Я вперше бачу таких безвідповідальних випускників! Невже тобі наплювати на своє майбутнє?!

Місіс Менсон, здаволося, ще трохи - і вибухне від злості на ледащих учнів. Моралі вона читала довго - Джейк встиг занудьгувати, а Мей відчула сором за однокласника вже вп'яте.

— Вільямс, не пускай очі під лоба. Це дуже серйозно, ти розумієш чи ні? - молода вчителька подивилася на парубка поглядом, яким зазвичай дивляться на неслухняних дітей - з надією, що в очах є хоч крапелька розуміння. У відповідь на це, Джейк лише посміхнувся у звичній йому манері - хитро та спокусливо. — Гарна в тебе посмішка, Джейку. А тепер повернися до Мей і так само чарівно посміхнися, може її це розрадить перед походом "на килим" до директора через тебе.

— Що?! - обличчя парубка враз змінилося з нахабно усміхненого на перелякане.

— А ти думав, що твої витівки просто так тобі сходять з рук? Хтось має за них отримувати: ти жодного разу не прийшов до директора, тому на горіхи постійно отримує Мей, як староста класу.

Дівчина шумно видихнула, бо вчителька казала правду. За весь навчальний рік Джейка викликали до директора сім разів: за бійку у шкільному дворі, за зовнішній вигляд, за прогули, знов за бійку, за жарти над вчителем біології та за два зірваних уроки.

— Місіс Менсон, так давайте я піду до директора. - хлопець ніби оживився. — Вона ж невинна, що я такий...

— Ледащо? - перебила парубка Мей і посміхнулася, відчуваючи задоволення від самої себе.

— Це не зовсім те, що я хотів сказати, але теж підходить.

— Ну якщо ти вже висловив своє бажання самому сходити до директора - то не затримую. Але Мей також має піти. - сказала місіс Менсон.

— Добре, тоді підемо разом. - засмучено відповів Джейк.

<...>

...— Я щось смішне сказав? - суворо вимовив директор, дивлячись на парубка, який ледь стримував сміх.

Містер Стоун — чоловік суворий та серйозний вже годину відчитував молодиків за недотримання шкільних правил. Він казав все те саме, що і місіс Менсон, але іншими словами і більш грізно, що і розсмішило Джейка. Але Мей було зовсім не до сміху.

— Я радий, що Вам весело. - містер Стоун подивився на парубка так серйозно, що на мить Джейк навіть відчув страх та невластиве йому почуття сорому. - Ви будете радіти так само, коли я скажу, що Вас відраховано?

— Мені все одно. - байдуже відповів хлопець.

Очі Мей округлилися від почутого, дихання ніби зупинилося, а від відчуття страху вона не могла навіть вимовити пару слів. Дівчина не могла прийти у себе, але серйозність ситуації та розуміння того, що містер Стоун не жартує - змусили взяти себе у руки.

— Містер Стоун, - перелякано почала Мей, - зачекайте. Дайвайте я візьму його на поруки.

Стейсі подивилась на Джейка, а він лише ледь помітно скривив куточки губ. Лише це і видало його образ байдужого молодика.

— Так, Вільямс, ти можеш бути вільним. Мей повідомить тобі про моє рішення.

— Я почекаю тебе на вулиці. - повідомив Джейк. - На все добре, містер Стоун.

Як тільки двері кабінета зачинились, директор встав зі свого місця та почав нервово ходити по кімнаті про щось роздумуючи.

— Мей, ти впораєшся із ним? - директор відчутно змінився у настрої. Його голос виточував турботу та увагу до учениці. - Він же дикий та не керований.

— А ще ледащий. - доповнила Мей. - Але я впевнена, що впораюсь.

— Ох, Мей... Добре, гірше все одно не буде. Давай спробуємо, може з цього дійсно щось вийде. - директор шумно видихнув, ніби завчасно знав, що пошкодує про таке своє рішення. - Можешь повідомити Джейку, що відрахування переноситься.

...— Дякую, що заступилась за мене. Якщо чесно, то якби мене дійсно відрахували - батьки не залишили б від мене і мокрого місця.

Мей посміхнулась краєчком губ, випадково побачивши Тома та Емі неподалік. Молодики так були зайняті одне одним, що навіть не помітили однокласників. Сьогодні їхня пара якось дратувала Мей та викликала заздрість. Стейсі теж була б не проти сходити з кимось на побачення, але...

— Кан! Довго тебе ще чекати?

Грубий голос Кайла Армстронга — однокласника Джейка та Мей — змусив дівчину повернутися від мрій про романтику до реальності. Побачивши Джейка на лавці біля школи, парубок дуже швидко покрокував до молодиків.

— Кан? - перепитала вона, скривившись.

— Ну... це типу... мій позивний. - Джейк нервово зачухав потилицю. - Я тобі розкажу трохи пізніше.

— Де ти лазиш? - підійшовши ближче, почав нервувати Кайл.

— Щось сталось? - спокійно перепитав Джейк.

— Ти хочешь обговорити це прямо зараз? - Армстронг рявкнув та показово кивнув у сторону Мей. І та швидко все зрозуміла.

— Добре, хлопці. Бувайте. До завтра, Джейк!

— Ага.

Різко розвернувшись, Мей впевнено покрокувала по дорожці. Вона відчувала на собі важкий та неприємний погляд Кайла, який із тваринною зацікавленістю роздивлявся її струнку фігуру.

— Припини витріщатися! - почулося у неї за спиною. Від чогось одразу полегшало.

Як тільки вона зникла з поля зору хлопців — її плечі опустились, а сама вона розслабилася. Тільки одне не давало спокою: Джейк і Кайл робили щось погане, це точно. Але що саме - залишалось лише здогадуватися.

<...>

— Завжди дивувся тому, як багато всього різного ти вивчаєш. - в кімнату зазирнув батько і Мей відволіклася від ноутбуку, з щойно написаним кодом програми. - Може вже пора спати? Завтра доробиш.

Дівчина поставила лікті на стіл заплющила очі, прикриваючи їх руками.

— Втомилась?

— Та ні... Просто настрою немає...

Енді Стейсі повністю відчинив двері та зайшов у кімнату. Присівши на край ліжка, він задумливо подивився на доньку.

— Мей, що сталося?

— Нічого. Правда, все добре. - Мей видавила з себе посмішку, підійшла до батька та поцілувала його у щоку. - Татку, я вже спатиму. Надобраніч.