1

На вулицях Бреверда спекотне літо. Куди не глянь — скрізь місцеві жителі, які шукають порятунку від палкого сонця у прохолодній тіні, і, здається, що лише туристи та малі діти радіють спеці, купаючись на місцевих пляжах. Тільки випускники були не занадто щасливими: зараз їх чекав складний період складання іспитів та вибору університету, і підготовка до дорослого життя затьмарювала усі більш-менш приємні моменти. Майже всі повністю були поглинені у вивчення необхідного для вступу до бажаного університету матеріалу.

— Ну як це все можна вивчити, Мей?! Ми застрягли тут на все літо! – обурювався Томас, нервово підскочуючи з-за столу. – Ні! Це на все життя!

Томас Армстронг – випускник старшої школи Бреверда - насправді був невдоволений своїм положенням, у якому він вимушений вивчати все те, чого не вчив раніше у школі. Правда, таке роздратування викликало, скоріш, не становище, де необхідно було проводити час за купою пильних підручників у старій бібліотеці, а тонкощі вибухового та імпульсивного характеру.

— Томі, я з тобою згодна, але що робити... - дівчина втомлено видихнула і перегорнула сторінку підручника з біології, продовжуючи робити нотатки у своєму зошиті. – В решті-решт, хто тобі винний, що ти не готувався раніше.

— Я тобі як подрузі жаліюся, а ти старосту ввімкнула. Ну що за людина! – парубок повернувся до вікна, уважно спостерігаючи за перехожими.

— Тоді поки режим «Староста» не вимкнувся, я тебе запитую: де Вільямс? Мені що, знов червоніти перед місіс Менсон, коли він не складе іспити?

Томас скривився, задумливо чухаючи потилицю, і, побачивши у вікні знайому струнку фігурку поквапився змінити вектор розмови.

— Здається, до нас йде Емілі... - Том розплився у посмішці.

Було чітко видно, що Емілія Лемен – поєднання краси та розуму – дуже подобалася хлопцю. Іноді, непримітна Мей навіть заздрила цій дівчині, бо завоювати серце такого хлопця, як Томас Армстронг хотілося багатьом. А вдалося лише їй. Хоча, Мей могла похизуватися довгими товариськими стосунками з цим парубком, які пережили і вогонь, і воду. Загалом, дівчина не особливо переймалася відносинами між чоловіком і жінкою, бо не мала на це багато часу.

— О-о-о, Стейсі! – двері шумно відчинились і у дверному отворі з'явилася висока, ефектна білявка, яка впевнено покрокувала до друзів. – Що у вас сьогодні?

— Та ось, пояснюю Тому в чому різниця між глюкогенезом та глюконеогенезом. – Мей оглянула дівчину згори донизу, відмітивши у себе в голові, як їй пасує нова сукня небесно-блакитного, як її очі, кольору. Томас скривився. – Не треба кривитися. Це не так важко, як здається.

— Я все одно нічого не зрозумів. – сказав парубок. – Відчуваю себе повним бовдуром.

— Томі, ми тут збираємося для того, щоб одне одному допомогти розуміти. Тож не переймайся. Мей обов'язково знайте спосіб доступно пояснити матеріал. Так, Мей?

— Звісно... - дівчина натягнуто посміхнулась. Не від того, що була не щира, а від того, що зараз ії турбувало лише одне питання. – Отже, де, ви кажете, дівся Джейк? Чого він не прийшов? Він нікому нічого не казав?

— Поїхав по справах. – відповіла Емілі. – Я дзвонила йому хвилин 15 назад.

— Боже милостивий, ну які зараз можуть бути справи? Іспити не за горами, чим голова забита?!

— Невже ти досі не зрозуміла, що Джейку по-цимбалах твої моралі? Він все одно за розум не візьметься. Як би ти цього не хотіла. – випалив Том.

— Крапля камінь точить. – Мей різко закрила підручник, від чого стовп пилу піднявся вгору.

<...>

...— І це я ще мовчу про твій зовнішній вигляд! Що це за розтягнуті кофти?!

— Не лізь до мого одягу! Яка тобі різниця у чому я ходжу?

Мей незадоволено закотила очі та схрестила руки на грудях.

— Цей одяг не відповідає дрес-коду школи, ти розумієш?

— І що мені з того? – Джейк єхидно посміхнувся, намагаючись цією фразою вивести старосту з себе, але дівчина була готова до витівок свого однокласника.

Бібліотека, у якій зазвичай повинно бути тихо і спокійно – все більше наповнювалася негативною енергетикою та напругою, яка ніби зависла у повітрі між двома підлітками.

Доки Емі і Том намагалися подолати страшну тему з біології у сусідній читальній залі, Мей боролася з впертим характером Джейка.

— Розумієш, - Джейк підійшов значно ближче до дівчини та зазирнув їй прямо в карі очі, — мені все одно на те, що ти мені кажеш. На моралі місіс Менсон – мені теж плювати. Мені залишилось протриматися зовсім трошки, здати екзамени і ми з тобою більше ніколи не побачимося. Тож оці ваші збори, на які ви мене так намагаєтесь витягнути – абсолютно мене не цікавлять. Мені не потрібна допомога.

— То нащо ти тоді приїхав сюди?

— Сказати тобі про це ОСОБИСТО. – останнє слово він спеціально виділив, намагаючись зачепити Мей.

Мей склала руки в замок за спиною та задумливо подивилась у вікно.

— Ну добре. – сказала вона, не зводячи очей з вікна. – Якщо ти такий самостійний і незалежний – будь-ласка. Не складеш іспити і підеш працювати прибиральником – знай, що робила все можливе, щоб цього не сталось: пропонувала тобі конспекти, допомогу та організовувала зустрічі у бібліотеці.

— А ти у нас прямо свята, так? Всіх любиш, за всіх переймаєшся.

— Так. – відрізала Мей. – Я маю співчуття до інших. На відміну від ДЕКОГО.

— Мей? – з-за пильної шафи показався Том, перервавши розмову. – Ми із Мі вже йдемо додому, тебе чекати?

— Ні, я проводжу. – відповів Джейк, випереджуючи Мей, яка тільки-но відкрила рота, щоб щось відповісти.

— Хм, ну добре... - задумливо сказав Том і зник за шафою так само різко, як і з'явився. – Бувайте!

— Це ще що за фокуси?! – вигукнула Мей, як тільки впевнилася, що Том пішов. – Мене не треба проводжувати. Я теж самостійна і незалежна.

Дівчина схопила сумку зі стільця та впевнено покрокувала до вихода, але парубок встиг легко вхопити ії за передпліччя та перехопили сумку з тендітних рук.