60

Зі скрипом зачинив двері та розвернувся йти геть. Останній шанс на порятунок бачила у невідомих напарниках цього страшного чоловіка, і я звернулася до них:

- Скажіть вашому імператору, Кіросу, що знаю де його дружина. Я йому розповім тільки влаштуйте нам зустріч.

Говорити, що я і є та сама дружина не бачила сенсу, все одно не повірять, а коханому зможу це довести, тому вирішила схитрити. Головне, побачити Кіроса. Тобіас гнівно зиркнув у мій бік, у нього був такий вигляд, наче сподівався, що я покірно сидітиму:

- Не слухайте цю тварину, вона тут через те, що намагалася убити імператора. У її документах все вказано. Невже надієшся, що як побачиш його, то цього разу твій замах буде успішним?

- Ні, через клітку не зможу йому зашкодити, але розповім де переховують дружину імператора. Той хто повідомить Кіросу про мене, отримає велику винагороду, я в цьому впевнена.

Почула як переговорювалися між собою наглядачі:

- Це не та дружина фото якої бачили на комунікаторі?

- Можливо, але там дві жінки, не сказано причину їхнього пошуку, – відгукнувся його напарник та звернувся до мене: - Ти хоча б знаєш, як виглядає його дружина?

О так, теперішній її вигляд вас дуже здивував би. Не розкриваючи правду про себе, з надією відповіла:

- Чорне волосся, сині очі, звуть Адріана.

Тобіас розізлився і навіть не намагався приховати цього. Він стукнув чорною дубинкою по решітці:

- Заткнися вже. Я сам скажу імператору і якщо він вирішить вислухати твою брехню, то прийде. До того ж його присутність не обов’язкова, ми уміємо вибивати зізнання.

Ще й погрожує мені. Намагалася здаватися впевненою та безстрашною, проте це виходило погано:

- Я буду говорити лише з Кіросом, витримаю будь-які тортури або помру від них, так і не розкривши таємниці її зникнення. Тобіас не скаже, не вірте йому, благаю, повідомте імператору.

Охоронці лише криво посміхнулися, направилися до сірого приміщення. Надія, що хтось все-таки розповість про мене згасала з кожним їхнім кроком. Тобіас переконував у моїй брехні та підступності. Спостерігала за людьми, поки вони не зникли за великими дверима. Приречено розвернулася до центру клітки та наткнулася на суворі погляди шістьох нарпів. Вони стояли надто близько і ніщо мене не захищало від них. Одне бажання і можуть запросто убити або покалічити. Я винувато опустила погляд у підлогу. Зі сусідньої клітки почула, як один з нарпів намагався звернути на себе мою увагу:

- У нашому вольєрі нова пташка! Це кому і що ти вирішила розповідати? Через ту людинку я потрапив сюди. Вона підсмажила моє тіло електричним струмом і мене спіймали. Попалася б знову у мої лапи, розірвав би на шматки.

Згадала той випадок, саме тоді у мене вперше прокинулася сила електричного струму і я випадково використала її. Добре, що цей нарп не знає, що об’єкт його ненависті стоїть перед ним. Трохи замешкавшись, відповіла:

- Погоджуюся, ще та негідниця. Мене вона не цікавить, маю свій інтерес до імператора.

Злі погляди трохи зм’якшилися. Нарп, що стояла ліворуч від мене познайомила з напарниками по клітці. Імена у них дивні, зовнішньо схожі між собою, тож я не запам’ятала хто є хто, але усвідомила, що тут лише жінки й полегшено видихнула. Коли настав час озвучувати своє ім'я, тихо мовила:

- Адрі… - зрозуміла, що справжнє сказати не можу, вчасно закашлялася і виправила саму себе: - Мене звуть Дріна.

Схоже вони повірили у таку дивну назву і розслаблено сіли на підлогу клітки. Одна з нарпів мала грізний вигляд і це підтвердила своїми словами:

- Мене не цікавить хто ти, головне не плутайся під ногами.

Вона відвернула голову убік, цим самим показуючи не бажання продовжувати розмову. Я й сама не хотіла, тому слідувала прикладу інших і теж сіла на брудну підлогу. Нарп, що озвучила імена інших, звалася Рхея й виявилася говіркою та приязною:

- Не зважай на неї, вона завжди бурчить. Співчуваю, що попалася на такому. Хотілося б, щоб твій задум вийшов і ти таки вбила їхнього імператора. Може б тоді його наступник припинив наші утиски.

Здригнулася коли зрозуміла, що мова йде про мого коханого з яким так хотілося бути поруч. Хоч він буває різким і суворим, проте мав добре серце і ретельно це приховував. Здавалося, що не існує нарпа який би не ненавидів його. Рхея бажала ще щось сказати, але побачивши наглядача, який ніс відро, поспішно замовкла і ми всі підвелися. Чоловік мав у відрі їстівні бруски й закидав їх у клітки. Нарпи штовхаючись, швидко хапали їх, деякі навіть на льоту перехоплювали, поводили себе як справжні дикі звірі. Видовище не для слабкодухих. Нарешті наглядач наблизився до нашої клітки та жбурнув на брудну підлогу вечерю, на яку я навіть не глянула:

- Благаю, повідомте Кіросу про мене. Він вам віддячить, я впевнена.

- Стули пельку, падлюко! – такої відповіді від чоловіка не чекала. Щоб остаточно знищити останню надію, що ще маленькою іскрою догорала у моєму серці, продовжив: - Тобіас розповів за яких обставин тебе затримали, тож навіть не сподівайся задурити мені голову.

Помітила біля дверей сірого приміщення того самого Тобіаса, який не стримував злісної усмішки. Я ж нічого йому не зробила, за що він так зі мною?  Не здавалася і знову спробувала запевнити охоронця: