47

Кірос

Сьогодні я нарешті дізнаюся правду і знатиму, чи справжні мої почуття до Адріани. Попри всі мої старання вона ніяк не покидає мої думки, навіть зараз відчуваю її стурбованість. Цікаво, чим викликані такі емоції? Радів, що не зважаючи на свої вагання, все ж встановив камеру у кімнаті дівчини після її викрадення. Вирішуючи цю моральну дилему, переконав себе, що це для  безпеки крихітки й в інтимні моменти не підглядатиму. Зрештою, серце Адріани належить мені, вона моя, тож нічого страшного в цьому не бачив.

З`явилося зменшене об`ємне зображення її кімнати. Як тільки я помітив Фулвіана, моїм тілом немов пробіглася справжня пожежа. Хотів одразу переміститися туди й захистити свою крихітку. Мене зупинила його пропозиція Адріані повертатися додому. Чи мав я право відбирати у неї цю можливість? Те, чого вона бажає не міг дати. Не міг створити з нею сім`ю, не знав що робити зі своєю дружиною та рунами. Зосередився й почув її думки. Схоже я вчора перестарався і тепер дівчина майже ненавидить мене. Погодилася повернутися. Але чи був я готовий її відпустити?

Втрата коханої здавалася мені нестерпною. Коханої, саме так, коханої! Вперше усвідомив наскільки сильні мої почуття до цієї неймовірної дівчини. Це кохання викликане закляттям чи ні, було байдуже, не можу її втратити. В цю мить готовий знехтувати всіма законами заради неї. Розумів, кращої за Адріану мені не знайти й шукати не хотілося. Побачив як вона впевнено йде до порталу. Я її втрачаю, а варто лише попросити і кохана залишиться заради мене, чув це у її думках. Власне через мене вона тут і через мене тепер йде з нашого світу. Не дозволю, не відпущу.

Хутко створив портал у її кімнату і благав небеса тільки б встигнути. Я ж так довго зволікав, але інколи щоб усвідомити важливість речей їх потрібно втратити. Не пробачу собі якщо Крихітка покине мене, сам у всьому винен. Ідіот. Перемістився саме в ту мить, коли Адріані залишилося зробити один крок до порталу. Я мав його знищити, але жбурнувши електричну кулю в нього, міг влучити в її батьків. Тоді я метнув сферу в Фулвіана, знатиме, що мою Крихітку чіпати не можна. Нарпа силою відкинуло до стіни і він упав на підлогу. Адріана завмерла біля порталу, моя поява виявилася для неї несподіванкою. Не гаючи часу, я спробував їй завадити:

- Відійди від порталу. Я забороняю тобі повертатися.

Мій голос звучав хрипло та власно. Дівчина ледь усміхнулася та заперечно похитала головою:

- Ти не мій імператор, не можеш мені наказувати. Я відправляюся додому.

Такою холодною і далекою ніколи її не бачив. Що ж, я заслужив це ставлення, але зроблю все, щоб крихітка мені повірила.

- Я тобі не наказую, прошу залишитися не як імператор, а як кохана людина,  – мої слова викликали у неї смішок. Зрозумів, так її не переконати тому вирішив зізнатися і байдуже, що Фулвіан, який почав підводитися, знатиме про мою слабинку, – не йди, не можу тебе втратити, я… я кохаю тебе.

Адріана

Кохає? Невже мені не почулося. З його стурбованого вигляду зрозуміла – він справді це сказав. Якби Кірос озвучив це вчора, то я була б найщасливішою людиною у всесвіті, але сьогодні… невже він думає що я настільки дурна, щоб повірити у таке? Якби кохав, то не порівнював. Помітила, як він несміливими кроками підходить до мене. Виставила свою долоню, щоб зупинити його, а іншою продовжувала тримати кота:

- Не наближайся. Що насправді тобі потрібно?

Чоловік завмер на місці, надто близько до мене. Його сині очі стали тьмянішими, у них з`явився смуток:

- Ти. Мені потрібна лише ти. Пробач, що так пізно це зрозумів.

Поки я ошелешена приходила до тями та підбирала слова, він не гаючи ні секунди та не даючи оговтатися, швидко наблизився й схопив мене на руки. Я разом з котом опинилася притиснутою до його мужнього тіла. Намагалася вирватися та стати на ноги, Кірос владно поніс мене до свого порталу та переніс у спальню палацу. Всі мої спроби закінчилися невдачею. Уже тут, опинившись наодинці (не враховуючи Барсіка який перетворився на метелика та сів на підвіконня. Зрадник. А міг би захистити від Кіроса), він поставив мене на ноги, але не відпустив зі своїх міцних обіймів.

Це ж щойно через нього я втратила можливість повернутися додому. Гнівалася, на моїх очах з`явилися сльози. Він напевно знущається, невже бажає, щоб я спокійно дивилася на його щастя з іншою? Вирвалася з його хмільних обіймів, які плавили моє тіло:

- Як ти посмів? Навіщо?

- Крихітко, я не дозволю тобі піти.

Та як він сміє? Надумав мною управляти як іншими людьми, не вийде. Намагаючись не виказувати своїх почуттів, холоднокровно поцікавилася:

- Ти триматимеш мене тут вічно? Зачиниш під замком? Що далі, перевірятимеш хто з нас не тільки краще цілується, але й краща в ліжку? Я не твоя іграшка.

- Якщо потрібно буде зачиню, замурую цю кімнату, але нікуди не відпущу. Не порівнюватиму, крім тебе мені нікого не потрібно. Я так довго чекав на ту, яку покохаю і зараз не можу втратити, я кохаю тебе,  – він наблизився і знову відчула його руки на своїй талії. Моїм тілом мандрували мурашки, а серце скажено відбивало ритм, немов хотілося вирватися з грудей і стрибнути у руки цьому нахабному чоловіку, який продовжував говорити, - у нас з Нефтіс нічого з того, що ти подумала, не було. Навіть попри руни вона для мене не важлива. Поселив її гостьовому крилу, якомога далі від себе. Я зробив свій вибір і байдуже, що в нас немає спільних рун, хочу бути з тобою, обіймати тебе, – притиснув мене до себе сильніше, - цілувати тебе, – поцілував мою щоку, - прожити з тобою все життя.