25

Від мого «теж» дівчина спалахнула гнівом. Їй було не приємно, що я знаю як вона тремтить від моїх дотиків. Але це було взаємно. Ніколи такого не відчував, проте як тільки торкався Адріани, всередині мене наче вирував океан, який підіймати тепло від мого живота та розносив його по всьому тілу.

- Послухай, встановимо певні межі нашого спілкування, – вона доторкнулася до моїх рук та відштовхнула їх.  - Ти сьогодні ясно дав зрозуміти своє ставлення до мене, тож буду вдячна якщо не обійматимеш і не торкатимешся. Я хочу бачити тебе тільки за крайньої потреби, тож дружні візити також припини.

Найгірше те, що дівчина й справді цього бажала. Одним своїм вчинком я все зіпсував. Розумів, що  краще прислухатися до її слів, але робити цього не хотів. Не люблю коли мені щось забороняють, а вона фактично це зробила.

- Досі гніваєшся? Я не повинен був того казати. Не хочу, щоб наші стосунки якось змінилися.

Брехав. Насправді хотів оберігати, обіймати, цілувати, торкатися та насолоджуватися нею, але обставини робили це неможливим. Адріана нарешті поглянула на мене:

- Мені теж не хочеться псувати відносини з тим, хто ув’язнив мене.

- Це було зроблено для твоєї безпеки. Невже забула, що Фулвіан бажає твоєї смерті? Обіцяю – більше жодних таємниць. Хочеш подивитися місто? Я піду з тобою куди забажаєш, тільки не ходи сама, без охорони.

Крихітка заперечно похитала головою:

- Невже в самого імператора немає важливіших справ? Не хочу нікуди з тобою ходити й знаєш вже пізно, не пристойно так довго затримуватися у гостях. Тобі вже час.

Не міг повірити, що вона мене прогнала. Це вперше хтось так нахабно позбувається від моєї присутності й той факт, що я володар цього світу, її не бентежив. Напевно заслужив. Адріана все ще злилася на мене, вранці зроблю ще одну спробу вибачитися. Мені залишалося тільки мовчки покинути  кімнату.

Адріана

Нарешті пішов. Кірос наче не розуміє як важко знаходитися з ним поруч, відчувати його обійми і не мати змоги відповісти. Потрібно уникати зустрічей з ним, щоб не давати зайвий привід для насміхань. Роздуми ніяк не покидали мене, а згадка його теплих рук та швидкоплинний дотик м`яких губ ще довго не давали заснути. Це ж треба, перший раз закохалася і без взаємності. Нічого, ці почуття зникнуть так само стрімко, як зникає сніг під пекучим сонцем. Кірос своєю поведінкою цьому всіляко сприяє.

Прокинулася, коли проміння обох світил яскраво освітлювали кімнату. Розплющивши очі, зрозуміла, що в кімнаті перебуваю не сама. Повернувши голову, побачила Кіроса. Хлопець сидів на моєму ліжку та дивився на мене. Одягнутий у чорний костюм охоронця й тримав маленький пакунок.

- Що ти тут робиш? – поцікавилася я, ще більше закутуючись у ковдру. І це після того, як я просила зменшити наші зустрічі до мінімуму він посмів отак безцеремонно з`явитися. Напевно, це помста за моє вчорашнє вторгнення під час прийняття ним водних процедур. Щоки запалали рум`янцем від згадки тієї ситуації.

- Приніс тобі невеличкий подарунок. Не знав, що ти досі спиш. Я тебе розбудив?

Нічого мені від нього не потрібно. Не віриться, що цей жест просто так.

- Мабуть, ні. Не чула як ти з`явився. Можеш більше так не робити? Все-таки це моя кімната і сподіваюся, ти поважатимеш мій особистий простір.

В його очах спалахнули блискавки, а губи витягнулися у тонку смужку. Бачила, що таке прохання йому не до вподоби, але замість заперечень почула згоду:

- Звичайно. Це для тебе, – він простягнув пакунок сірого кольору. Довелося сісти, щоб його взяти, – розгорни.

Із задоволеним виглядом спостерігав як я позбавляю обгортки прямокутний пакунок. Нарешті, добравшись до його вмісту, не повірила своїм очам. Вдихнула терпкий аромат який одразу надав бадьорості, безперечно це була кава! Захотілося одразу її скуштувати. Мабуть, такий подарунок я візьму, це ж просто напій. Сюрприз викликав легку усмішку на моєму обличчі:

- Дякую!

- Знав, що тобі сподобається. За десять хвилин нарада, я прийняв рішення і хочу оголосити його для всіх. Тобі вистачить цього часу, щоб одягнутися?

З його вуст це не звучало як наказ, а скоріше як повідомлення. Невже тепер всі наради проводитимуться в моїй присутності, чи лише ті, на яких я маю щось почути? Вирішила повередувати, цікаво як він поводитиметься:

- Хотілося хоча б хвилин п'ятнадцять.

- Добре, тоді за п'ятнадцять хвилин чекаю тебе у загальній кімнаті. І до речі будеш присутня на всіх нарадах, більше жодних таємниць.

З цими словами він зник з моєї кімнати. Теж мені, повередувала, треба було сказати годину, а ще краще дві. Що сказала те й прозвучало, тож потрібно збиратися. Я ліниво потягнулася у ліжку та підвелася на ноги, які опустила у м’які рожеві капці у вигляді милої кішечки з невеличкими вушками. Варто було згадати про кішечку як озвався Барсік, що безтурботно лежав на підвіконні:

- Що вчора між вами сталося? Цей Кірос уже десять хвилин нерухомо сидів та дивився на тебе. Мабуть, закохався.

Такі факти мене здивували, а висновки розсмішили.

- Не закохався. Сам сказав, що між нами ніколи нічого не може бути. Напевно, просто відчуває провину, вчора він мене образив. Чому не розбудив як Кірос прийшов?