Ми повернулися додому і вже в під’їзді відчули смачний шлейф мʼяса, який доносився з нашої квартири.
Щойно ми зайшли, мама миттю вибігла з кухні. Вона була в фартусі, з охайним пучком на голові, і одразу пильно подивилася спочатку на мене, а потім на Дениса.
— Ну от і ви, — м’яко сказала вона. — Я Ольга Володимирівна. Проходьте.
Денис чемно привітався, і я помітила, як мама уважно його розглядає, ніби хотіла більше зрозуміти, лише подивившись.
Ми пройшли на кухню. Бабуся якраз ставала на середину столу велику форму із запеченою качкою з яблуками, а поряд уже були миска з салатом і тарілка з канапками. Каструля з картопляним пюре стояла ще на плиті, накрита кришкою, а на підвіконні у вазі стояли мамині квіти.
— Цей букет твій, — пояснила я мамі.
— Це вам, Ольго Володимирівно, — м’яко мовив Денис, трохи нахиливши голову. — Сподіваюся, вгадав і вам до вподоби.
Мама зайшла слідом за нами, кинула погляд на квіти й тепло посміхнулася:
— Квіти просто дивовижні... Дякую, Денисе, мені страшенно приємно, — відповіла вона, розгладжуючи фартух, і в її очах з з'явилося щастя.
— Мам, я допоможу, — почала я, оглядаючи стіл, але вона одразу похитала головою.
— І не думай. Ти за ним сумувала стільки часу — сидіть, розмовляйте. Ми з бабусею впораємося, а ти ще встигнеш наготуватися, коли на відпочинок поїдете.
Я ніяково всміхнулася, і ми пішли мити руки.
Мені здавалося, що я хвилюватися не буду, але помилялася. Коли ми сіли, за столом ще деякий час панувала тиша, було чути тільки стукіт виделок і тихі побажання приємного апетиту. Але я іноді ловила мамині погляди на нас. Сподіваюсь, вона змогла розгледіти, як Денис дивиться на мене, а я — на нього. Наші очі справді світилися, і сховати це було неможливо.
Нарешті мама відклала виделку і спокійно, але з помітним хвилюванням запитала:
— Денисе… Злата казала, що твій батько… проти ваших стосунків. Це правда?
Денис трохи напружився, але відповів спокійно:
— Було. Мама з ним говорила, і я теж. Зараз… стало тихіше, — додав він посміхнувшись. — Він більше не піднімає цю тему, і хочу вірити, що повністю прийняв мій вибір.
Мама кивнула, але в очах усе одно залишилося занепокоєння. Вона мені не дуже казала про свої переживання, але я бачила, як її це хвилювало відколи я їй усе розповіла.
— Я просто хочу, щоб Злата була щаслива, — додала мама. — І щоб ніхто її не ображав. Ти розумієш?
— Розумію, — тихо сказав він. — Я теж цього хочу і намагатимусь зробити її щасливою.
Мама дивилася на нього, потім перевела погляд на мене і ледь помітно всміхнулася:
— Ну добре. Їжте, поки не охололо.
— Дуже смачно, — прокоментував Денис, беручи до рук ще один шматок запеченої качки.
— Рада, що сподобалося, — посміхнулася мама, навіть не намагаючись приховати, як їй приємно чути похвалу.
— Я вам ще кролика в сметані стушкую, — втрутилася бабуся, задоволено сплеснувши долонями. — Щоб мали після приїзду що їсти й з дороги одразу за плиту не ставали. А там уже за два дні з голоду не вмрете!
— Ми їдемо на тиждень, — раптом спокійно мовив Денис.
Ми всі затихли. Мама повільно перевела здивований погляд на мене, а я — на Дениса.
Сказати, що я була шокована — це нічого не сказати. Він жодного разу про це не згадував! Ми ж планували зовсім інше...
#326 в Молодіжна проза
#3687 в Любовні романи
#1613 в Сучасний любовний роман
протистояння характерів, вперта героїня, мажор і проста дівчина
Відредаговано: 09.10.2026