Розділ 7.2

Айза вже відкрила рота для дошкульної відповіді, але потім застигла. Професіоналізм?.. 

То це що, Тесей справді готовий визнати, що Айза щось розуміє у некромантії? Можливо, вся ця ситуація на цвинтарі дала свої плоди. Від однієї думки про кладовище голова Айзи знову розболілася. Спогади духа билися об стінки її розуму – поки що міцні. Але вона не знала, чи довго зможе триматися. 

 – …ну, на щастя, я не леді, – вичавила зрештою Айза. 

Дух забився сильніше. Видіння – вже несправжнє, Айза знала, що його створила її власна пам’ять, знову переслідувало її. Її долоні вже відчували не м’які простирадла і ковдру, а траву, що чомусь могла різати шкіру не гірше за найгостріші леза. 

В очі світило яскраве-преяскраве сонце. Певно, воно могло засліпити. І навколо нікого, нікого не було, крім неї самої – неї самої, яка нависала над нею ж з переляканими чорними очима. 

Айза стиснула скроні пальцями і закрила очі, аж перед ними почали літати теплі кола. Після цього вона повернула голову до Тесея, що вже тримав долоню біля її голови, не наважуючись опустити її . 

 – Все гаразд? – запитав він, все ж торкаючись її волосся на потилиці у ніжному жесті. Надто ніжному. Айза від несподіванки струснула плечима, і рука зникла. Айза пожалкувала про це вже за мить. 

 – То що за дослідження? – вдавано бадьорим голосом запитала вона. – Це той ритуал, що ти показував тоді в Горбі? 

Тесей подивився на неї з палаючими іскрами у очах.

 – Ти бачила? Так, так, це він. Я вже… знаєш, я вже досягнув дуже великого прогресу. Особливо враховуючи ті умови, в яких доводиться працювати. Тут, сама бачиш, зовсім не лабораторія. 

Тесей обвів руками кімнату і раптом підскочив на ноги. 

 – …бачу. А що за прогрес? 

 – Тобі справді цікаво? – він спершу зробив кілька кроків туди і назад, а потім кинувся до столу, де в безладі лежало безліч паперів. З-попід них усіх він витягнув один, досить великий, щоб він міг слугувати цьому ж столу за скатертину (враховуючи кілька дивних плям, скоріш за все, так і бувало). 

Тесей струснув цим папером і підніс його ближче до Айзи. Вона нарешті змогла розгледіти фігури і символи – деякі знайомі, інші ж – непідвладні її розумінню. 

 – Це… Це пентаграмне коло, його використовують для… 

 – Я знаю, що таке пентаграмне коло, – невдоволено сказала Айза. Вона схилила говолу і тепер намагалася прочитати і поєднати кілька символів під іншим кутом. – Зовсім за ідіотку мене сприймати не потрібно. 

Тесей на мить замовк. 

 – Гаразд, – насмішкувато, але беззлісно сказав він. – Отож, в ньому я помістив змішані давні і нові руни, щоб утворився наче портал, що використовує силу навколо для того, щоб підсилювати себе ж. Але його не можна було використовувати, розумієш? Я створив цей ритуал упокоєння ідеальним, але він надто складний, щоб його могла активувати звичайна людина. 

Айза не зовсім розуміла. Що може бути ідеального у ритуалі, який не працює?

 – В сенсі?

 – Потрібно надто багато енергії від початку – стільки не знайдеться в сучасних некромантах, на жаль. Ось древні… Ті могли би провернути щось таке. Та і маніпуляції з рунами і потоками там зовсім непрості. 

 – То ти створив несправжній ритуал, який неможливо використовувати? – скептично запитала Айза. Тепер її інтерес до пентаграмного кола дещо вщух. Вона не хотіла цього визнавати, але руни там були і справді надто складні, щоб вона могла крізь них продертися. 

 – Це однаково важливо для науки, – з ноткою образи сказав Тесей, відкидаючи папір в сторону, прямо на підлогу.  І до того ж, – він підняв палець у повітря. – Я придумав, як його можна запустити. Просто потрібно ще кілька додаткових кіл спрощення, і тоді ритуал буде під силу будь-якому некроманту. 

Айза знову зацікавлено підняла голову. 

 – А що це за кола? 

Тесей відвернувся від неї і миттю дістав з-за столу кілька рулонів паперу, які почав один за одним розкладати перед нею. Айза дивилася на все це чи не квадратними очима. Якщо на самому пентаграмному колі вона могла зрозуміти приблизно третину, то на цих допоміжних символах, що мали усе “спрощувати”, вона не могла розібрати взагалі нічого. 

 – О, нічого складного. Давні алійські руни з невеликими вкрапленнями божественного письма. І все це у центровій структурі, як у давніх артефактах упокоєння, але перенесене у площину ритуалістики. Елегантно, правда?

Тесей гордо подивився на неї, і Айзі не залишалося нічого, окрім як кивнути. 

 – Це… вражає. Справді вражає, – з затримкою сказала вона, і зовсім не кривила душею. 

 – А знаєш, що найкраще в усьому цьому? – з захопленим придихом продовжив Тесей. – За середніх і низьких магічних потоків дія цього ритуалу може триматися роками! Без некромантів, без нічого. Це, звісно, не працюватиме, скажімо, в Райні – надто багато тут кладовищ. Але серед селищ і звичайних міст – цілком. 

Айза подивилася на усі папери новими очима. Якщо… 

Якщо все це справді працювало, на підлозі і на ліжку перед нею лежало майбутнє усієї некромантії. Перед нею лежав ритуал, який міг врятувати десятки людських життів.