Розділ 4.1

П’ятий ряд насправді був ніяким не рядом, а справжнісіньким залом – між двома стелажами стояли три важкі дубові столи і не менш важкі стільці. На столах примостилися ящики із документами, якісь незавершені папери і чорнила із ручками. Без зволікань Тесей зайняв найбільш завалений стіл – чомусь Айза відразу зрозуміла, що усі папери, які на ньому тіснилися, належали Тесеєві. 

 – Що, нарешті потрапив на своє звичне робоче місце? – підсікла його Айза, але вже без справжньої злості у голосі. Вона і справді не хотіла, щоби їх вигнали із архіву до того, як вони знайшли там хоч якісь відповіді. 

 – Давай тільки без заздрощів, – так само ліниво і незлісно відповів Тесей, відсуваючи більшість листків убік і звільняючи рівно стільки простору, щоб вінн і Айза могли вмістити по одному журналу. – Чого стоїш, шукай записи… 

Айза озирнулася до стелажів. Все, що лежало на них, виглядало для її ока зовсім однаково – як наче один журнал із архівними документами скопіювали якимось закляттям з сотню разів, і усі ці примірники поставили поряд на полицю. Ось що це мало означати: кладовище дванадцять, номер триста сімдесят один-крапка-два? Чи, можливо, їй варто взяти том двісті п’ятдесят один-крапка-шість? 

Айза не могла перепитати Тесея, як шукати – не після того, як вона щойно принизила його за невміння битися і обходитися без талісманів. Вона дістала один том, погортала його, відклала назад. Вони були вщерть заповнені якимись незрозумілими іменами, позначками, цифрами – і Айза би могла провести у цьому архіві всю ніч і весь наступний день, а вона однаково не зрозуміла би, що їй потрібно шукати. 

Вона озирнулася на Тесея – той вже наніс на стіл книг шість і поставив їх дуже необережним стосиком, що міг завалитися у будь-яку мить, і діставав із верхньої полиці сьому. 

 – Що таке? – запитав він, обертаючись до Айзи. – Ти ще нічого не знайшла? – Тесей підняв брови так високо, що вони ледь не злилися з його лляним волоссям. – Боги, яка суцільна халепа… 

Айза здогадувалася, що халепою Тесей вважав не ситуацію загалом, а її саму. Але, на жаль, вона нічого не могла відповісти. 

 – Шукай томи з сорок восьмого по п’ятдесят третій – але тільки у зелених обкладинках. І на стіл їх. Щось мені підказує, що користі від тебе буде небагато… 

Айза навіть не збиралася заперечувати. 

Вона не була дурною, справді не була – але ось це вишукування клаптиків інформації тут і там, просиджування штанів у запилених архівах і бібліотеках – це все було не про неї. Вона вміла схрещувати потоки магії, їй подобалося спостерігати, що станеться, якщо вона змінить плетіння звичних заклинань – але все це вона тримала в голові, а не викладала на папір. Деякі речі мали бути тільки для особистого користування. І магію Айза вважала однією із таких речей. 

Зрештою їй вдалося із допомогою Морени відшукати дві книги. Решту знайшов Тесей – та так швидко, що Айза і справді знітилася власній відсутності спостережливості. 

 – Сідай, – важко зітхнув Тесей, вказуючи на масивне крісло. Айзі довелося мовчки послухатися. Сам Тесей натомість не сів, а стояв позаду неї, схиляючись до столу. Його волосся знову на мить залоскотало Айзі плече, і вона вже почала думати, чи не робить він це навмисно. 

 – Дивись, – він вказав на відкриту книгу і десятки цифр, що миготіли на сторінці. – Тобі потрібно відшукати ділянку могили – а це щось між двадцять сьомою і тридцять першою. Все, що знайдеш, показуй мені. Зрозуміло? 

Айза кивнула, але насправді не була впевнена, чи вона зрозуміла хоч щось. Вона втупилася в книгу, Тесей сів навпроти, і тоді робота почалася. 

Вона не була впевнена, скільки пройшло часу: Айзі здавалося, що все, окрім цифр перед нею, розмилося і втратило колір. Тільки зрідка вона дозволяла собі кинути погляд спідлоба на Тесея. Той, на жаль, на відміну від неї зовсім не страждав, а, здавалося, отримував щире задоволення від нескінченного переглядання документів одного за одним.

Він вже відклав чотири томи і наближався до того, щоб дістатися до кінця п’ятого, тоді як Айза встигла переглянути тільки два. Коли вона нарешті відкрила палітурку третього, у високі вікна архіву пробилися перші промені сонця. Айза голосно позіхнула. 

 – Не спи, мугирко, – весело кинув їй Тесей, виписуючи щось на листочок. – Скоро вже закінчимо – здається, я знаю, де шукати відповідь. 

Від цієї новини Айза і дійсно, здавалося, трохи прокинулася. Щонайменше, вона змогла розліпити очі трохи більше, ніж наполовину. Тесей після цих слів підхопився і поспішив у заплутані ряди полиць – зовсім не туди, де вони шукали раніше. Айза із стогоном від болю у спині і водночас полегшенням відклала свій том у бік і просто відкинулася на спинку крісла. Промінь сонця потрапив їй на плече, зігріваючи, і Айза трохи примружилася. Вона, певно, всього на мить закрила очі; Айза і справді не хотіла засинати, але це сталося саме собою. 

Зрештою, вона заледве спала попереднього дня, а зараз всю ніч провела без сну, та навіть не на кладовищі, де холодне повітря і постійне відчуття небезпеки могли би трохи збадьорити її, а у найнуднішому місці в усій Естрії. 

Вона різко прокинулася всього через кілька хвилин, коли Тесей нарешті повернувся із безкінечних книжкових рядів із величезною припиленою книгою, що точно у товщину була більша ніж середня цеглина. 

 –... ти вже знайшов? – сонно пробурмотіла Айза, влягаючись на стіл – сил сидіти рівно у ній вже не залишалося.