Розділ 2.1

Вдень у Кривому горбі зазвичай не було аж дуже багато людей. Та й взагалі контора рідко була місцем, де всі некроманти збиралися, щоб щось разом робити. Сюди приходили, брали завдання від пана Рубчика і йшли геть – а поверталися аж тоді, коли робота була виконана. Айзі це подобалося. Ніхто не знав, де ти, а значить, можна робти, що заманеться. 

Але коли вона по обіді спустилася до зали, там вже сидів Рем, ліниво гортаючи якийсь журнальчик. 

 – О, а ось і наша п’яничка, – сказав він, піднімаючи тонку руку у вітанні. Ось Рем виглядав, як справжній некромант – худий ледь не до кісток, із темними колами під покритими плівкою невідомого походження очима. Половину часу Айза навіть не була впевнена, чи справді він щось бачить. 

 – Доброго ранку, – повільно привіталася вона, намагаючись говорити тихо – голова боліла від кожного надто гучного звуку. 

Рем з гучним скрипом відсунув для неї стільця і поплескав по плечу, коли вона опустилася поряд. Від цього в голові Айзи пішов новий дзвін. 

 – Полегше, – ледь зв’язно пробурмотіла вона, опускаючись лобом на прохолодну дерев’яну поверхню. Поряд з нею все ще лежали листки зі звітом. 

Рем розуміюче замовк і зобразив жест, наче закриває рота на замочок, а після цього якимось чином з’їдає ключ. Айза посміхнулася. Все ж в їхній агенції люди були приємні – не те, що цей клятий Тесей. 

За кого він її взагалі має?

Коли Айза прокинулася, вся їхня розмова наче постала перед нею у зовсім іншому світлі. Він ж просто намагався підставити її! Побачив начебто селючку – просту і таку, яку легко надурити, і саме цим і зайнявся. І найнеприємніше – у нього цілком могло би вийти, якби тільки Айза не помітила Тесеєве ім’я у тих злощасних паперах всього хвилиною раніше. 

Вона поставила останню крапку у новому звіті і повернулася до Рема, намагаючись не надто крутити головою. 

 – Слухай… – повільно почала вона, тарабанячи пальцями по столу. – А ти знаєш цього міського некроманта, Тесея? 

Рем зацікавлено підняв голову. 

 – Знаю. А тобі для чого?.. 

Айза похитала головою. 

 – Та так… Побачилася із ним сьогодні. Якось незвично він виглядає для міського некроманта, еге ж? 

Рем кивнув без зайвих роздумів. 

 – Він тут теж не дуже давно так-то, – сказав він. – Може, місяці зо три, чи зовсім трохи довше. І ми всі тут дивувалися з самого початку. Він, певно, якийсь дрібний дворянин – бо ім’я в нього таке… Аристократичне, так? 

 – Я думала, вигадане, – почала Айза, але потім сама затнулася. – Але якщо добре подумати… Тільки що він тоді забув у такій провінції? Хоче бути ближче до народу? – Айза в’їдливо всміхнулася. Знала вона вже таких – і часом вони були нічим не кращі за тих, що від того-таки народу вернули свого аристократичного носа. 

Рем похитав головою.

 – Ні-і, тут щось зовсім інше. Ходить багато чуток, знаєш, – сказав він, трохи стишивши голос. – І вірити можна не всьому. Але говорять, що він не вгодив у столиці самому королю. Наче ледь не замах на нього вчинив, чи що… Ось його і відправили до нас. 

Айза підняла брови і кинула недовірливий погляд на Рема. Вона сама дуже сильно сумнівалася в тому, що Рем вірить своїм-таки словам. Тесей… Цей Естірхайд, можливо, і вдягався дорого, але точно не був птицею королівського польоту. 

Та й якби хтось вчинив замах на короля, то він би зараз гнив у темницях, а не працював міським некромантом. Хоча Айза, звісно, ще могла посперечатися про те, який із цих двох варіантів гірший. 

 – І хто про це розповів? 

 – Ну… Мені – Ліста, а вже їй – якісь її знайомі із міського управління. Але все це, звісно, чутки, – Рем покивав головою, а потім подивився на неї спідлоба. – От тільки яка може бути інша причина йому бути тут? 

Айза не знала. Коли б у неї були гроші, вона би точно знайшла їм краще застосування, ніж та робота, яку обрав некромант. Та це була його справа, а у Айзи – своя. І, певно, було би найкраще, якби всі просто припинили пхати носа у чужі справи. 

 – Слухай, Айзо… – почав Рем, трохи схиляючи голову. Їй здалося, що на його блідому обличчі навіть проступили кілька плямок не менш блідого рум’янцю. – Ми сьогодні знову ідемо в бар, ти не хотіла би?.. 

Айзі навіть не довелося довго роздумувати, щоб заперечно похитати головою. 

Ні, досить вже. Вона вже примудрилася проґавити трупа на “найспокійнішому” дванадцятому кладовищі, не вистачало ще раз пропускати чергування. З таким успіхом пройде зовсім небагато часу, перш ніж пан Рубчик випне її з контори вперед ногами. Якраз на одне із кладовищ, тільки вже не в якості працівника. 

 – Ні, сьогодні не вийде. Маю чергування на дванадцятому. Знову, і ще й з оцим Естірхайдом.

Тесей відкинувся на спинку стільця. 

 – Звісно, діло твоє… Ось тільки розповім Алісії, що ти нас проміняла на щигля з управління. 

Айза розсміялася, і Рем підхопив її сміх на одну мить пізніше, ніж вона очікувала. 

 – Дивись, щоб Рубчик не дізнався, що ви проміняли роботу на кухоль погребінки...