Розділ 10. Рейчел

РОЗДІЛ 10

Рейчел

     Я ніяк не могла заснути. Безліч навʼязливих думок заполонили розум, і кожна гірша за попередню. Чому я тут? Невже хтось дізнався? Побачив численні  синці і порізи на тілі Емми? Я ж казала тій малій бридоті старанніше їх приховувати. Хто міг побачити? Сусіди, чи може хтось зі школи? Я не хотіла навіть думати про це. Бо, можливо, я сама винна, що опинилася у цій пастці.

     Моя чотирнадцятирічна донька Емма була важкою дитиною. Ніколи не слухалася і робила все, що їй заманеться.  З підлітками надто складно знайти спільну мову. А особливо, коли ти мати-одиначка. Тож довелося звернутися до більш дієвих методів. До покарань.

     Коли вчителька випадково побачила великий синець на плечі Емми, я сказала, що донька впала зі сходів.

—Знаєте, вона іноді така незграбна, — знизала плечима я і мило усміхнулася.

—Скажіть, щоб Емма була оберенішою. Так можна й серйозно травмуватися, — похитала головою вчителька.

—Звісно, — кивнула я.

     У той день я побила її ще більше.

—Навіщо ти одягла ту бісову майку! Я казала тобі сховати синець, а ти що зробила? — закричала я на доньку, схопивши її за волосся.

—Вибач, мамо! На вулиці було спекотно, — заскиглила Емма.

—Щоб це був останній раз! Ніхто не має бачити твоїх синців, — гаркнула я і вдарила Емму головою об стіну. — Ти зрозуміла мене?

—Так, мамо, — заплакала донька і сіла на підлогу, прикриваючи голову руками.

     Я не винна, що вона не має мізків. Ця мала нахаба навмисно повсякчас мене дратує. Я не маю вибору. Доводиться її карати. Лише так до неї доходять мої слова.

     Невже тепер хтось дізнався про мої вчинки? Якщо так, це точно не поліція. Вони б мене тут не тримали і точно не влаштовували цю гру на виживання. За цим стояв хтось хитріший і могутніший.

     Добре, що за кілька днів до викрадення, я завезла Емму до своєї сестри. Донька не зможе нічого утнути до мого повернення.

     Я витерла сльози, що стікали моїм обличчям. Годі, зараз усі сплять, тож не треба грати роль наляканої змученої жінки. Я хотіла виглядати слабкою в очах інших. Хто ж не допоможе такій нещасній? Рубі першою звільнила від мотузок мене, а це означало, що план діє. Вони жаліють мене і не вважають загрозою.

     Я продовжуватиму грати цю роль, допоки нас не залишиться двоє. А тоді нарешті покажу на що здатна. Як же здивується та жінка, що зостанеться зі мною у кінці.

     Я перевернулася на інший бік, помітивши сплячу Еліс. Ця жінка точно не така проста, якою хоче здаватися. І не лише вона. Я ладна заприсягтися, що всі у цій кімнаті щось приховують. Бо інакше я б не опинилася серед них.

     Що ж, нехай. Я мовчки спостерігатиму за всім, намагаючись при цьому не виказати себе. Скоро вся правда вийде назовні. А я переможу і виберуся звідси.