Пролог. Еліс

***

Коли укриє кров бетонні стіни

Вогонь ненависті у жилах спалахне

Постане запитання, чи насправді

Така невинна та голубка, як вдає?

Хто ж справжня жертва, хто диявол у плоті?

Вся правда у кінці буде розкрита

Хто зможе у цій грі перемогти?

Коли голубка біла втратить свої крила.

ПРОЛОГ

Еліс

     Я загамселила кулаками по бетонній стіні, благаючи мене відпустити. Не важливо, що в цьому не було ніякого сенсу. Хто б не стояв за цим викраденням, він точно не мав наміру так просто  випускати мене на свободу.

     Кістяшки моїх пальців вкрилися кривавими ранами, проте я вже не відчувала болю, лише всепоглинаючий страх. Тож продовжувала бити з усієї сили і шалено кричати, щоб виплеснути всю лють і паніку назовні.

     Навкруги панувала тільки темрява, яку розсіювало слабке мерехтіння старої лампи, а також холод і бридкий запах плісняви. Де б я не була, це місце не віщувало нічого хорошого.

     Зрештою я зупинилася й знову сіла на тверду крижану підлогу своєї вʼязниці. Жодного вікна чи навіть дверей, лише сама порожнеча. Як мене взагалі сюди запроторили? Серце гупало у грудях, ледь не розриваючи мене зсередини. Тепер я вперше відчула голод і шалену спрагу. Через крики горло ще більше пересохло і неприємно пекло. Цікаво, скільки часу мене тут тримають? Здається,  я достатньо довго пробула без свідомості. Можливо, це навіть на краще. «Прошу, відпустіть! Я зроблю що завгодно», — хотілось вигукнути мені. Проте зрештою сил не залишилося навіть для цього.

     Не знаю, скільки часу минуло: хвилини чи години. Я ходила з одного кутка кімнати в інший і намагалася щось придумати. Все не могло закінчитися саме так. Я виберуся звідси, чого б це не коштувало. Однак зараз відчувала себе пташкою в клітці. Виснаження давало про себе знати і, здавалося, що довго я тут не протягну. Треба якомога швидше вигадати якийсь план. Хоча б для того, щоб мати дрібку надії, адже я не могла втратити і її.

     Понівечені руки страшенно заболіли, а дихання збилося. Я закусила губу і відчула залізний присмак крові. Хотілося заплакати від безпорадності й відчаю.

     А тоді звідкись долинув голос.