Розділ 59.1

Хвилини складалися в годину, я продовжувала сидіти в очікуванні новин і пристрасно молилася. Я розуміла, що в тому, що сталося є і моя вина: я з самого початку зріклася своєї дитини заради кар’єри — не вказала її в резюме, а потім заради особистого життя продовжувала приховувати існування Матвійчика. Якби я цього не зробила, то можливо б Бог не покарав мене так тяжко. 

Десь залишки здорового глузду намагалися розвіяти товщу тієї вини, що закутала тьмою моє серце, але я все одно продовжувала себе картати.

З роздумів мене витяг голос медсестри.

— Так, мамочка, ось список ліків, які потрібно негайно купити! Дещо в нас є, але їх може не вистачити, а інші — особливі — за державною програмою нам не постачають. Пошукаєте в аптеках. Чим швидше привезете, тим краще. І ще, якщо ви хочете зайти до сина, купіть комплект для відвідувачів. Дитині також потрібні памперси чи трусики. Все зрозуміло!?

Я кивнула, взяла список і проглянула незнайомі назви ліків. Більшість з них була написана латиною. 

Я була без автівки, тож вирішила зателефонувати Денису, сподіваючись, що він вже оговтався після переливання.

Телефон відмірював довгі гудки поки не почула сигнал відбою. Я набрала вдруге. На цей раз я почула омріяне: “Алло!”

— Денисе, мені потрібна твоя допомога, необхідно купити ліки та терміново привезти в лікарню, — торохтіла я, а сама переживала, щоб він погодився.

— Добре, Софіє, тільки це Ів. Денис заснув, а я залишився його покараулити. Напиши мені на Вайбер, що там треба, я все куплю!

Ів швидко продиктував свій номер.

Дивуватися мені було ніколи, тож я сфотографувала список, дописала ще комплект для відвідувачів, памперси, вказавши вагу і вік дитини і відправила.

На що мені прийшла відповідь: “Ок, скоро буду!”.

Ів дійсно приїхав швидко. Я відразу його побачила, як він заходив до відділення. В одній руці мій колишній тримав великий пакет з аптеки, а в іншій підставку з двома стаканчиками кави та пиріжки.

Я підбігла, щоб йому допомогти. Забрала пакет з ліками і передала медсестрі. Вона діловито переглянула вміст пакунку і схвально кивнула.

Я та Ів присіли на диванчик. Мій  шлунок давно вже звело голодною судомою, тому взяла пиріжок і каву, які люб’язно запропонував мені колишній і з жадібністю ковтнула.

— Дякую! Дякую за оперативність! Як ти розібрав ту латину? — поцікавилася, коли з їжею було закінчено.

— Та пусте, — махнув рукою Ів. — Моя мама колись вчилася на фармацевта. Я скинув їй список. Вона розшифрувала і замовила все по інтернету в аптеках, а мені тільки треба було, що заїхати та забрати.

Тривога неприємно побігла спиною.

— А мама не запитувала, кому це потрібно?

Ів проникливо подивився на мене. 

— Запитувала.

— І що ти їй сказав?

— Що дитина друзів в лікарні, а я допомагаю, — спокійно промовив колишній.

Чоловік дивився мені у вічі, а здавалося, що заглядає прямо в душу. Я тільки зараз зрозуміла, що він вже не схожий на того легковажного хлопця за якого я мала вийти колись заміж. Переді мною була доросла людина, яка знає, що таке серйозність та відповідальність.

— Віро, — Ів побачив, що я хотіла заперечити і швидко додав:

 — Не відпирайся, благаю! Я тебе взнав ще з першого разу, але ви з Денисом збили мене з пантелику. А у Вінниці я бачив хлопчика поруч з твоїм батьком і сьогодні взнав його в твоєму синові. 

Я зітхнула, взяла пиріжок, що залишився і почала мовчки жувати не розбираючи смаку. Ів подав мені свою каву, до якої ще не торкнувся.

— Ти не подумай, — продовжив він. — Я ні в чому не буду тебе звинувачувати, але я не розумію цього всього… Я думав, ти за кордоном і все таке, а виявляється ти народила, живеш в Києві і працюєш в компанії мого брата, який називає тебе Софією.

Ів помовчав з мить, а потім запитав:

— А хто батько дитини?

Я подивилася на його розгублений вираз обличчя, мовчки допила каву, зібрала сміття і винесла в урну в туалеті. Дивлячись на себе в щербате дзеркало, відчула, як втомилася від вантажу брехні, що каменем лежить на серці. А ще — повну пустку серед думок, щодо провокаційного запитання. Не хотілося вже щось вигадувати чи приховувати. Я повернулася, сіла біля Іва і тихо, але виразно, промовила:

— Денис батько Матвійчика! А ти відповідно його дядько.

— Що?!! Не може бути! — емоційно вигукнув Ів і різко встав.

Рухи його були рвучкими. Він то запускав руки у волосся, то тер ними обличчя, потім трохи заспокоївшись, голосно видихнув і промовив:

— Оце так справи! Але чекай! Малому майже чотири, то це виходить ви… ви…, коли я і ти були заручені?

— Так, — флегматично відповіла, і з викликом подивилася на збентеженого чоловіка.

Було важко зрозуміти, що за емоції він відчуває. Вони занадто швидко змінювалися на його обличчі.

— Ти мене зрадила з моїм братом! — процідив він і сів біля мене на диванчик,  підперши голову руками.

— Так, зрадила, але не розказуй, що тобі це болить!

Я сильно штурхнула його в плече, щоб він перестав вдавати жертву і подивився на мене. І коли це мені вдалося, продовжила:

— На той час ти зустрічався з пристрасною Лалі, а я була лише “черницею, з якою нудно” і взагалі наш шлюб, цитую твої слова: “був лише партнерською угодою!”

Ів здивовано дивився на мене, відкрив і закрив рота, мабуть, не знав, що і сказати.

— Якщо тобі стане легше, то я не знала, що то був твій брат. Це був випадковий секс після вечірки в столичному клубі, не більше. Я навіть на ранок не могла згадати як виглядав той хлопець. А коли повернулася з Києва додому — намагалася вмовити батька скасувати наше весілля, але ти ж його знаєш… він уперся і сказав, що потягне мене під вінець силою. 

У колишнього від такої відвертості очі полізли на лоба.

— Тому ти і втекла? — Ів більше констатував чим запитував.

— Так, а ще взнала, що вагітна. Я придумала всю ту дурнувату історію з Туреччиною, а сама змінила паспорт і оселилася в Києві. Купила квартиру, народила, знайшла роботу, а далі виявилося, що мій генеральний — це твій брат і батько мого сина.