Розділ 53

Я зустрічалася з Денисом вже майже пів місяця. Ми відвідували виставки, театри і завжди вечеряли разом. Тарновський був галантним і більше, чим цнотливий поцілунок в щічку при зустрічі і на прощання, собі не дозволяв. Натомість обдаровував мене квітами і компліментами. Він чекав, як і обіцяв. В офісі ми старалися не демонструвати свої стосунки, хоча це дедалі ставало важче. Денис постійно знаходив привід зайти до мене в кабінет і затриматися там. Або викликав до себе і не поспішав відпускати. Допитлива Аліночка почала вже про щось здогадуватися. Я всіляко намагалася обходити її двозначні натяки та незручні запитання. Мало стати легше, коли секретарка неочікувано випросила для себе відпустку на два тижні.

Тарновський теж помітив Алінчину зайву увагу до нас і радо підписав її заяву. 

Перед виходом у відпустку Аліна передавала мені справи, адже було вирішено, що частину її обов’язків я візьму на себе. Ми якраз сиділи за її робочим столом. Аліна вся світилася від щастя і було видно, що вона жадає з кимось поділитися своїми емоціями. Чомусь вона вирішила, що я найкраща кандидатура.

— Уявляєш, Софіє, я закохалася! І це взаємно! Він такий класний!.. Ми летимо на Балі!.. Нарешті я зустріла чоловіка своєї мрії!

— Вітаю! — скупо відповіла, перебираючи документи з сейфу. 

— О-о, ти б знала, який він невтомний коханець! Я тану в його руках, мов морозиво…

— Ага, а що в тих папках? — переключила її увагу на полиці.

— А там на кожній напис, я все посортувала, там легко розібратися. Ні, ти тільки послухай! Якось ми з ним поїхали за місто, поплавати в озері. А я “забула” купальник. Ой що ми там виробляли!!! Я думала, що на наступний день не зможу ходити! — хіхікнула секретарка.

Аліночка млосно закотила очі і спокусливо посміхнулася.

— Розклад зустрічей в зеленому блокноті? — намагалася я повернути її в робоче русло.

— Так, і ще в комп’ютері є табличка. Файл на робочому столі, так і називається “Розклад”. Я Тарновському щодня його пересилаю, коли вношу зміни… Уявляєш, мій Манюній просто бог кохання! А ось! Дивись! — Аліна прибрала пасмо волосся і показала коштовні сережки. — Це він подарував мені, а ось ще цей кулончик.

Вона дістала з западинки між грудьми витончену прикрасу.

— Бомбезно, правда? Ланцюжок теж купив, бо я сказала, що мені нема на чому носити його подарунок! Такий щедрий! — захоплено протягла Аліночка.

— Супер! — для відчіпного відповіла, — Який пароль до комп’ютера?

— Ой, ну ти така нудна!!! — Аліна написала на стікері символи. — Краще розкажи, що тобі Тарновський подарував? 

“Знову намагається мене підловити, от же лисиця!”

— А чому Денис Олегович має мені щось дарувати? — строго запитала, ховаючи пароль в свій блокнот.

— Ой, я наче не бачу як він на тебе дивиться! Він же просто їсть тебе! Слина так і капає на підлогу! Ням-гам-гам! 

Секретарка витріщила свої без того великі очі і потяглася до мене пазурами, імітуючи ненажерливість. Я відсахнулася.

— Тобі здалося, — якомога рівніше промовила, ховаючи своє хвилювання. Аліночка в мить стала нормальною і з підозрою подивилася на мене.

— Чекай ти що йому ще не дала?! О! — Аліночка зробила губки качечкою, а потім зареготала. — Ну в тебе і витримка! Слухай, а може в тебе того, проблеми? В мене є знайомий сексолог.

— Слухай, Аліно, у тебе бурхлива фантазія! — обурилася я. — У мене з генеральним ділові стосунки, не більше!

Я встала і, кивнувши на секретарський стіл, промовила:

— Так, я тут все зрозуміла, це не складно! Щасливого тобі відпочинку!  — і пішла до свого кабінету, сильно грюкнувши дверима.

Заховавшись на своїй території, я зайшла до вбиральні, щоб трохи освіжитися. Щоки зрадницьки пашіли. Я набрала в жмені холодної води і вмилася. Стало легше.

Добре, що Тарновського не було в офісі, він якраз поїхав до свого реабілітолога на тренування. Ще не вистачало, щоб він чув цю розмову.

Я розстебнула два верхніх ґудзика блузки, заварила собі чаю і всілася за роботу. За моєї відсутності Денис взяв декілька перспективних замовлень від іноземних компаній, тож документації побільшало. Тим більше, що вся вона була англійською мовою.

Двері кабінету прочинилися і в шпарину  просунулася блондиниста голова секретарки.

— Чао! Привезу тобі магнітик на холодильник! Не сумуйте тут без мене! — Вона підморгнула, пограла бровами і, не чекаючи відповіді, сховалася за дверима.