Розділ 45

- Ви мене тепер зневажаєте? - здавлено запитала.

Першим озвався тато:

- Ні, що ти! Просто ми з мамою перебуваємо в шоці! Дай нам хвилинку все переварити.

- Віро, а піди-но закип’яти чайник, а то чай геть схолов.

Я зрозуміла, що мене навмисне відсилають, але перечити не наважилася.

Коли повернулася, батьки вже посміхалися один одному і про щось тихенько перемовлялися. Побачивши мене, тато посерйознішав. Я мовчки долила всім в чашки гарячої води. Присіла на своє місце, чекаючи на вирок. Тато подивився на мене тяжким поглядом і промовив:

- От знаєш, Віро, з одного боку я захоплююся тобою, а з іншого - хочеться прибити. Ну як так - не знати від кого ти народила?! Може той біологічний батько хворий, чи наркоман, чи батьки його алкоголіки…

- Коханий, - мама накрила своєю долонькою кремезну батькову руку, - Тебе несе не в ту сторону! Що сталося - те сталося. І ти ж сам бачив, що Матвійко чудовий хлопчик! 

І далі вже звернулася до мене:

- Доню, я пишаюся тим, що ти зберегла цю дитину, і в той же час мені сумно, що мене не було поруч. Розкажи нам, як тобі живеться в Києві, я так зрозуміла, що ти працюєш?- Так, я працюю вже четвертий рік в IT Global, спочатку аудитором, а віднедавна асистентом керівника.

Я напружено спостерігала за батьком, проведе паралелі чи ні? Схоже назва моєї компанії пролетіла мимо його вух. Натомість він обурено вигукнув:

- Це що виходить? Ти покинула грудну дитину і пішла працювати?

- Так, в мене закінчувалися гроші, тож треба було приймати рішення, - відповіла і твердо подивилася йому у вічі.

- Господи! - видихнув татко, проводячи рукою по обличчю, - Я входжу в сотню  найбагатших людей країни, а у моєї доньки скінчилися гроші! Стидоба! Тобі треба було повернутися додому! - гримнув він.

Я тільки відкрила рота, щоб заперечити, як батечко встав і почав нервово міряти кроками терасу.

- Так! Я вирішив! Ти знову візьмеш собі справжнє ім’я! На роботу більше не підеш! Повернешся сюди і будеш нормально виховувати мого онука! А як він підросте - очолиш один з моїх заводів. Досить вже бігати! Набігалася! - розпалявся тато, червоніючи, мов буряк.

- А-ну тихо, цить, Сергію! І сядь! Сам розбігався тут, що аж в очах мерехтить! - командним тоном вигукнула мама, пронизуючи батька сталевим поглядом.

Я здивовано подивилася в її бік. Скільки себе пам’ятаю, мама ніколи йому не перечила. Все гладила татка за шерстю і з усім погоджувалася, а тут прямо валькірія! А найнеочікуванішим було те, що батечко послухався. Він замовк, чемно сів за стіл, тільки сопів і з-під лоба позиркував, час від часу видивляючись щось в чашці.

- Ти вже у свій час накомандувався! - продовжила пиляти мама, - Ми ледь дитину не втратили! Пора усвідомити, що Віра вже доросла і довела, що і без тебе дасть собі раду!

- Угу, продала наші подарунки і дала собі раду, - пробурмотів татко.

- От і добре, що було що продати! - гнула свою лінію мама, - Дівчинка працює на гарній посаді, має житло, гарно виховує дитину, що ще тобі треба?!

Батько схилив голову і копирсався в шматку торта. Мама сердито пила чай.

- Тату? - звернулася до нього.

- Що? - буркнув він у відповідь.

- Тату, ти не ображайся, але ніхто з мого оточення не знає, що я твоя донька. Я хотіла звичайного життя для себе і своєї дитини і я його отримала. Ми з Матвійчиком жили в своєму маленькому світі і були щасливі. А з приводу прізвища, то я б все одно його змінила, коли б вийшла заміж. Щодо моєї роботи, то вона мені подобається і я б не хотіла її змінювати. Тату, прошу, не треба руйнувати те, що я будувала чотири роки, будь ласка!

- Угу!

- Тату, в тебе ж післязавтра тендер? - вирішила зайти з іншого боку.

- Може й так. В мене щотижня якийсь тендер, - продовжив він буркотіти.

Я добре знала, що батько ретельно стежить за всіма подіями своїх компаній, тож йому достеменно відомо, який саме тендер проходитиме в четвер.

- Я буду на ньому представляти свою компанію, - сказала і затамувала подих.

Батько, почувши це, стрепенувся. Обличя його перекосилося, очі примружилися і в них блиснули недовіра та гнів.

- Так ось чому ти приїхала! - заревів, мов поранений звір.

Він встав і навис наді мною, пропікаючи мене наскрізь болючим поглядом.

- А я то думав, що згадала про батьків, а ти всього-на-всього вирішила вислужитися перед своїм керівництвом! 

Це був піковий момент! Я здогадувалася, що він так подумає і морально підготувалася.

- Я давно думала про те, щоб до вас приїхати і все з’ясувати, тільки не наважувалася. І не дивись на мене так! А участь в конкурсі - це моя ініціатива! Наш генеральний був за те, щоб взагалі зняти свою заявку! - палко промовила я.

- А що таке? Не захотів осоромитися? - з сарказмом запитав батько, але я відчула, що градус його невдоволення суттєво знизився.

- Ні, він в лікарні. Тяжка травма голови, і саме через твій тендер. Хтось з конкурентів викрав наші розробки, тільки от вони містять помилки, а досконала версія на флешці, що я привезла з собою.

Почувши це, батько остаточно попустився. Він знову сів і задумався. В трубці радіо-няні почулося хмикання та плач Богданчика і мама сполохалася.

- Любі мої, мушу вас покинути. А ти, Сергію, відпустив би Вірочку, розмову можна і на завтра перенести! - промовила вона.

- Якби я всі справи переносив на завтра, то мене б і кури загребли, - буркнув батько.

- Мамо, заглянь, будь ласка, до Матвійчика, - попросила я.

- Звісно, доню, не хвилюйся.

Вона поцілувала мене і татка в щічку і побажала доброї ночі.

Коли мама пішла, батечко запросив мене до свого кабінету.

- Що ж виходить? Якісь шмаркачі хочуть продати мені крадене програмне забезпечення? Розвести мене вирішили, мов хлопчика? - обурювався він, насуплюючи густі брови.

- Це ще не все, тату.

Я в подробицях розповіла обставини всієї справи. Батько дивувався та хитав головою. В якусь мить  його очі блиснули азартом мисливця.