Розділ 29

Інна Петрівна зупинила запис. Ми шоковано подивилися одна на одну. Не знаю як в неї, а в мене серце билося, мов навіжене. Я ще раз пережила той момент, коли знайшла непритомного Тарновського.

Директорка встала з крісла і хитаючись пішла до кулера з водою. Вона пила і руки в неї тремтіли. Вода стікала по підборіддю і залишала темні плями на блакитній блузці. 

Опанувавши себе, я підбігла до жінки.

— Інно Петрівно, з вами все добре? Може не будемо далі дивитися? — стурбовано запитала, заглядаючи в її обличчя.

— Все… нормально… Просто це справжній жах! Якби ти не приїхала, Денис би помер! — директорка схлипнула, намагаючись стримати непрохані сльози. Бризнувши водою зі стаканчика собі на обличчя, вона обтерлася паперовим рушником.

— Ця Катя — холоднокровна вбивця! Її місце в тюрмі, а краще на кладовищі! Будь вона проклята! — зло вимовила Інна Петрівна і перевівши подих, вже більш спокійно додала: —Ходімо, Софіє, додивимося! Час не на нашій стороні! Боюся, ми ще не все побачили.

Вона сперлася на мою руку і ми повернулися до столу, щоб продовжити спостереження.

Катя намагалася комусь додзвонитися. Вона прижала плечем до вуха телефон, а сама дістала з сумочки вологі серветки і почала витирати скрізь по квартирі свої відбитки. Забрала в сумку тести з упаковкою, вимила стакан з якого пила і сховала пляшку в холодильник.

Нарешті їй відповіли.

— Алло, а ти можеш відповідати відразу, коли я тобі телефоную!? — з претензією в голосі, нетерпляче вигукнула вона. — Та мені насрати, що ти не міг! У нас тут форс-мажор. Я трохи прибила Тарновського! Приспати не вийшло! — процідила скрізь зуби. — Він відразу мені тести на вагітність підсунув! Ти здурів, які діти, я цих вишкребків ненавиджу! Кажи краще, що там я маю скачати? Цей бовдур-трудоголік не вимкнув свій суперкомп’ютер, так переймався питанням батьківства.

Їй щось відповіли і Катя єхидно розсміялася. Потім вона пройшла в кабінет, вставила флешку в системний блок і почала зі знанням справи порпатися в комп’ютері.

— Так, знайшла, скачування займе хвилин п’ять! — звітувала вона своєму співрозмовнику.

Катя відкинулася на спинку крісла і слухала свого змовника.

— Та не буду я перевіряти чи він живий, хай краще здохне! Слухай, відчепись. Ти мені ще преміальні винен! Як за що? Тарновський точно вже вилетить з тендеру, а з його розробкою перемога в тебе в кармані. Так що накинь ще тисяч двадцять зелених! Будеш жлобитися — флешку не побачиш! Зрозумів? Мені ще з охоронником домовлятися, а це додаткові витрати!

Інформація завантажилася. Катя сховала флешку в сумочку.

— Може йому відформатувати диски? — зі зловтіхою запитала вона у свого змовника.

— Окі, зараз! — вона пробігла пальцями по клавіатурі. — Процес пішов! Все давай! Та перевірю, я перевірю! Все! Мені потрібно вшиватися звідси.

Дівчина вимкнула телефон і кинула його в сумку. Протерла серветкою клавіатуру і повернулася до ванної кімнати.

Там картина погіршилася, з-під голови Дениса Олеговича натекла калюжа крові.

Катя намагалася нащупати пульс на шиї.

— Трясця, здається, відкинув копита! Ну що ж, так навіть краще!

Пролунав дзвінок відеодомофону. Катя налякано стрепенулася, відняла руку від шиї Тарновського і вибігла з ванної кімнати залишивши сліди від закривавлених пальців на дверях.

В коридорі вона поглянула на екран відеодомофону. Там стояв охоронець з фойє.

— На ловця і звір біжить! — пробурмотіла Катя.

Витерла брудну руку, замотала її в нову серветку і зняла трубку.

— Що вам потрібно?

— Кур’єрська доставка для Дениса Олеговича, — пробубнів охоронець у відеодомофон.

Катя відчинила двері.

— У Дениса зараз важлива розмова, він просив не турбувати його з півгодини, давай я заберу, — промовила вона з посмішкою і протягнула руку до пакунка, який міцно тримав чоловік.

— Ні, я маю вручити це особисто! — він вперто зазначив і заховав посилку за спину.

— А чим я не підходжу? — кокетливо запитала дівчина, помітивши як охоронець заглядає у виріз її блузки, що майже нічого не приховував.

Чоловік, не відриваючи погляд від Катиних грудей, грубувато відповів:

— Ви не Денис Олегович!

— Хм, ну звісно…Подобаюся?

— Що? — здивовано запитав охоронець.

Катя закотила очі, але все таки продовжила свою гру:

— Я тобі подобаюся? Хочеш мене?

Голос у дівчини був хрипкий, приємний, тягучий.

Від таких відвертих запитань охоронець втратив дар мови. Катя тим часом поклала руки на його плечі і почала водити ними, торкаючись міцної шиї та торса.

— Знаєш, ніколи не займалася сексом з охоронцями. Ти такий брутальний! - спекотно прошепотіла вона і прилинула в жадібному поцілунку до його вуст.

Руки її продовжили безсоромно блукати чоловічим тілом, запалюючи в ньому пристрасть. Нарешті вона відірвалася від нього.

— Слухай, давай не тут! У тебе є місце, де ми можемо продовжити? — важко дихаючи запитала вона.

— Так, в апаратній, — так само, запихавшись вимовим охоронник, нахабно притискаючи до себе дівчину.

— О, чудово! Чекай мене біля ліфт, виклич його поки що! Я зараз!

Охоронець хутко вийшов, кинувши хтивий і багатообіцяючий погляд на Катю. Вона швиденько взулася, схопила сумку і акуратно причинила за собою двері. На запису був час — тринадцята година двадцять чотири хвилини.

Ми прокрутили відео до того моменту, коли приїхала я. Це було через півгодини, як Катя покинула квартиру.

— Господи Всевишній! — схопилася за серце Інна Петрівна. — Мій племінник годину лежав там і стікав кров’ю, поки ця сволота крутила свої справи. Нічого, вона за все поплатиться! Софіє в тебе є пуста флешка? Треба все це скопіювати і негайно передати слідчому!

Мене не потрібно було просити двічі. Я швидко принесла флешку, ми зробили копію файлів, вимкнули комп'ютер, розуміючи, що це тепер єдине джерело даних. І зачинили кабінет генерального.