Розділ 29

Інна Петрівна зупинила запис. Ми шоковано подивилися одна на одну. Не знаю, як у неї, а в мене серце билося мов навіжене. Я ще раз пережила той момент, коли знайшла непритомного Тарновського.

Директорка встала з крісла й, хитаючись, пішла до кулера з водою. Вона пила, а руки в неї тремтіли. Вода стікала по підборіддю й залишала темні плями на блакитній блузці.

Опанувавши себе, я підбігла до жінки.

— Інно Петрівно, з вами все добре? Може, не будемо далі дивитися? — стурбовано запитала я, заглядаючи їй в обличчя.

— Усе… нормально… Просто це справжній жах! Якби ти не приїхала, Денис би помер! — директорка схлипнула, намагаючись стримати непрохані сльози. Бризнувши водою зі склянки собі на обличчя, вона витерлася паперовим рушником.

— Ця Катя — холоднокровна вбивця! Її місце в тюрмі, а краще на цвинтарі! Будь вона проклята! — зло вимовила Інна Петрівна й, перевівши подих, уже спокійніше додала: — Ходімо, Софіє, додивимося! Час не на нашому боці! Боюся, ми ще не все побачили.

Вона сперлася на мою руку, і ми повернулися до столу, щоб продовжити спостереження.

Катя намагалася комусь додзвонитися. Вона притисла плечем до вуха телефон, а сама дістала із сумочки вологі серветки й почала витирати скрізь по квартирі свої відбитки. Забрала в сумку тести з упаковкою, вимила склянку, з якої пила, і сховала пляшку в холодильник.

Нарешті їй відповіли.

— Алло! А ти можеш відповідати одразу, коли я тобі телефоную?! — з претензією в голосі, нетерпляче вигукнула вона. — Та мені начхати, що ти не міг! У нас тут форс-мажор. Я трохи прибила Тарновського! Приспати не вийшло! — процідила крізь зуби. — Він одразу мені тести на вагітність підсунув! Ти здурів, які діти, я цих вишкребків ненавиджу! Кажи краще, що там я маю скачати? Цей бовдур-трудоголік не вимкнув свій суперкомп’ютер, так переймався питанням батьківства.

Їй щось відповіли, і Катя єхидно розсміялася. Потім вона пройшла в кабінет, вставила флешку в системний блок і почала зі знанням справи порпатися в комп’ютері.

— Так, знайшла, скачування займе хвилин п’ять! — звітувала вона своєму співрозмовникову.

Катя відкинулася на спинку крісла й слухала свого змовника.

— Та не буду я перевіряти, чи він живий, хай краще здохне! Слухай, відчепись. Ти мені ще преміальні винен! Як за що? Тарновський точно вже вилетить з тендеру, а з його розробкою перемога в тебе в кишені. Тож накинь ще тисяч двадцять зелених! Будеш жлобитися — флешку не побачиш! Зрозумів? Мені ще з охоронцем домовлятися, а це додаткові витрати!

Інформація завантажилася. Катя сховала флешку в сумочку.

— Може, йому відформатувати диски? — зі зловтіхою запитала вона у свого змовника. — Окей, зараз! — Вона пробігла пальцями по клавіатурі. — Процес пішов! Усе, давай! Та перевірю, я перевірю! Усе! Мені потрібно вшиватися звідси.

Дівчина вимкнула телефон і кинула його в сумку. Протерла серветкою клавіатуру й повернулася до ванної кімнати.

Там картина погіршилася: з-під голови Дениса Олеговича натекла калюжа крові.

Катя намагалася намацати пульс на шиї.

— Трясця, здається, відкинув копита! Ну що ж, так навіть краще!

Пролунав дзвінок відеодомофона. Катя налякано стрепенулася, відняла руку від шиї Тарновського й вибігла з ванної кімнати, залишивши сліди від закривавлених пальців на дверях.

У коридорі вона поглянула на екран відеодомофона. Там стояв охоронець із фоє.

— На ловця і звір біжить! — пробурмотіла Катя.

Витерла брудну руку, замотала її в нову серветку й зняла слухавку.

— Що вам потрібно?

— Кур’єрська доставка для Дениса Олеговича, — пробубнів охоронець у відеодомофон.

Катя відчинила двері.

— У Дениса зараз важлива розмова, він просив не турбувати його пів години, давай я заберу, — промовила вона з посмішкою й простягнула руку до пакунка, який міцно тримав чоловік.

— Ні, я маю вручити це особисто! — він уперто заперечив і заховав посилку за спину.

— А чим я не підходжу? — кокетливо запитала дівчина, помітивши, як охоронець заглядає у виріз її блузки, що майже нічого не приховував.

Чоловік, не відриваючи погляду від Катиних грудей, грубувато відповів:

— Ви не Денис Олегович!

— Хм, ну звісно… Подобаюся?

— Що? — здивовано запитав охоронець.

Катя закотила очі, але все-таки продовжила свою гру:

— Я тобі подобаюся? Хочеш мене?

Голос у дівчини був хрипкий, приємний, тягучий.

Від таких відвертих запитань охоронець втратив дар мови. Катя тим часом поклала руки на його плечі й почала водити ними, торкаючись міцної шиї та торса.

— Знаєш, ніколи не займалася сексом з охоронцями. Ти такий брутальний! — спекотно прошепотіла вона й прилинула в жадібному поцілунку до його вуст.

Руки її продовжили безсоромно блукати чоловічим тілом, запалюючи в ньому пристрасть. Нарешті вона відірвалася від нього.

— Слухай, давай не тут! У тебе є місце, де ми можемо продовжити? — важко дихаючи, запитала вона.

— Так, в апаратному приміщенні, — так само захекавшись, промовив охоронець, нахабно притискаючи до себе дівчину.

— О, чудово! Чекай мене біля ліфта, виклич його поки що! Я зараз!

Охоронець хутко вийшов, кинувши хтивий і багатообіцяючий погляд на Катю. Вона швиденько взулася, схопила сумку й акуратно причинила за собою двері. На записі був час — тринадцята година двадцять чотири хвилини.

Ми прокрутили відео до того моменту, коли приїхала я. Це було через пів години після того, як Катя залишила квартиру.

— Господи Всевишній! — схопилася за серце Інна Петрівна. — Мій племінник годину лежав там і стікав кров’ю, поки ця сволота крутила свої справи. Нічого, вона за все поплатиться! Софіє, у тебе є порожня флешка? Треба все це скопіювати й негайно передати слідчому!

Мене не потрібно було просити двічі. Я швидко принесла флешку, ми зробили копію файлів, вимкнули комп'ютер, розуміючи, що це тепер єдине джерело даних. І зачинили кабінет генерального.