30 Вівіан Блекроуз

За всі ті роки, що я провела у відьомській школі магії, я прочитала всі книги, що були в бібліотеці.

Однією з них була книга про різноманітних монстрів. І про цього рідкісного виродка, що напав на нас з Валькрейном, там було написано аж кілька довгих розділів.

Звісно, що всього я не пам'ятала, але хоча б знала, де знаходяться його слабкі місця і то добро.

Я розуміла, що це справжнє диво, що дракон ще досі не тільки тримався на ногах, а й намагався протистояти чудовиську.

Але разом з тим, я бачила, що монстр навіть із серйозним пораненням був ще неймовірно сильним і швидким.

Діяти потрібно було негайно. Кожна хвилина була на рахунку і наші з герцогом життя висіли на волосинці.

Бо якщо це огидне страховисько знищить хоча б одного з із нас, інший теж загине.

Звісно, що я дуже боялась, але діватись було нікуди. Наважившись, я вискочила на чудовисько і почала рухатися до його голови.

Я тільки раз могла скористатися вибуховою магією, що дісталася мені від батька, а тому змарнувати цей шанс було неприпустимо.

Надто сильного вибуху я влаштувати не могла, тому треба було максимально близько дістатися до дурної башки цього виродка і вгатити так, щоб у нього зіньки повилазили.

Я намагалась не думати про те, як мені було важко, як тремтіли ноги і боліли руки. І дуже старалася не верещати від страху кожного разу, як ця гадська потвора хотіла  мене скинути.

Ми з Валькрейном мали вижити і вибратися із цієї пастки за будь-яку ціну. Я пообіцяла собі, що якщо виживу, то обов'язково знайду тут підлу і ницу падлюку, що оце все нам влаштувала і таке з нею зроблю... таке зроблю, що аж самій страшно стає, як подумаю про це.

Опинившись саме там, де хотіла, я активувала свою магію і більшу її частину вивільнила одразу. Я знала, що монстр її поглине, але це давало чудову можливість відволікти його.

На поглинання великої кількості магічної енергії йому потрібен час. Правда, зовсім трішки і в бою це не спрацює, але мені потрібна була лише мить.

Щойно чудовисько замешкалося, я скористалась своєю вибуховою магією. Гепнуло так, що я аж підскочила від неочікуваності.

- Блекроуз! Ти як?! - почувся стурбований голос Валькрейна.

- Нормально, але цей гад повзучий втратив голову через мене. В прямому значенні цього слова, - промовила я і відчула, як мені раптово стало погано.

Я навіть не одразу зрозуміла, як опинилась на руках у Ердана Валькрейна.

- Вівіан! Вівіан! - кликав він, а я мовчала, бо хотіла, щоб дракон трохи понервував.

- Блекроуз, поглянь на мене, - попросив герцог, погладивши мене по волоссю.

- А що мені за це буде? - поцікавилась я, не впізнавши власного голосу.

- Прикраси і нові сукні, - відповів герцог, видихнувши з полегшенням.

- А такий просторовий перстень, як у тебе? Я ж так старалася... Мені було дуже страшно, поглянь, на що схожі мої бідолашні руки...

- Гаразд. Буде тобі артефакт, - пообіцяв мені мій фіктивний чоловік.

- Тоді давай швидше вибиратися звідси, Ердане. Чого ти розсівся? Тобі треба особливе запрошення?