28 Вівіан Блекроуз

Я не відводила погляду від Ердана ні на мить, спостерігаючи за його боєм із величезним монстром.

Валькрейн був дуже сильним не лише магічно, а й фізично. Сумніваюсь, що знайдеться багато магів, що зможуть ось так як він протистояти цій потворні, що харчується магією.

Але серйозна проблема полягала в тому, що цей монстр був отруйним. Він розповсюджував свою отруту в повітрі довкола себе.

Дракон не тільки бився з дуже небезпечним чудовиськом, не використовуючи власну магію, а ще й вдихав отруту.

Я помітила, що Валькрейн поступово почав  сповільнюватися і це було поганим знаком, бо свідчило про те, що він втрачає сили через отруту.

Герцогу негайно треба було якось допомогти, але я, як не намагалась не могла нічого вигадати.

Перебуваючи вже деякий час в підземеллі, я вже адаптувалась і змогла хоч трохи краще роздивитися все довкола.

Зліва від мене виднілась невелика дира в стіні, а на підлозі валялися камінці.

Трохи повагавшись, я схопила найбільший камінь, серед тих, які могла підняти, і прицвлившись, кинула його в клятого страшка.

Звісно, що я мітила в голову, але не поцілила. Страшку дуже не сподобався такий гостинець від мене і він зробивши різкий рух, неочікувано опинився поруч зі мною. Я навіть заверещала від несподіванки і того, яка ж огидна і зубата у нього пика.

Монстр кидався на мій захисний бар'єр, наче навіжений, намагаючись пробити його та дістатися до мене.

Дракон дав мені дуже якісний і дорогий захисний артефакт. Я чудово розуміла, що якщо монстр продовжить ось так мене атакувати, то у мене залишиться не більше десяти хвилин.