27 Ердан Валькрейн

Ми з Вівіан йшли до своєї карети, коли я відчув якусь підозрілу магію. Побачивши, що ми потрапили в пастку, я схопив відьму і притяг її до себе.

Дрібна біда ще й обурюватися почала. От, нещастя зеленооке. А коли побачила, що ви стоїмо в центрі активної пентаграми, з якої вже неможна втекти, почала проситись, щоб я взяв її на руки.

Хитра, нахабна відьма. Як тільки запахло смаженим, то вона вже й не проти, щоб я "тягнув свої лапи" до неї.

Щойно я підхопив Вівіан на руки, як магічна пастка спрацювала і нас перекинуло у якесь підземелля. Там було темно, як у монстра в дупі, пахло сирістю і відчувалася чужа присутність.

Якби я був сам, то б так не хвилювався. Зараз мені треба було думати в першу чергу про Вівіан. Тут і зараз вона - моя слабкість, якою ворог точно захоче скористатись.

Поставивши відьму на ноги, я сказав їй сховатись за мною. На щастя, вона не стала сперечатися і одразу послухалась мене.

До нас з Блекроуз наближалось щось велике, важке і небезпечне. Я активував свою магію і приготувався зустрітися з ворогом.

- Ердане, оте одуробло, що повзе до нас, пахне мигдалем. Це може бути лише агідус. Отруйний монстр, схожий на велетенську змію. Його неможливо перемогти за допомогою магії, бо він її поглинає.

Почувши те, що сказала відьма, я дуже красномовно вилаявся і дістав із свого просторового персня, меч і щит.

- Я теж собі такий артефакт хочу, - промовила Вівіан визирнувши у мене з-за спини.

- Якщо виберемося живими із цієї халепи, я замовлю тобі такий перстень у свого знайомого артефактора, - відповів я, обдумуючи свій план дій на найближчі десять хвилин.

Віддавши Вівіан свій захисний артефакт і побачивши, що вона його активувала, я кинувся на монстра щойно той наблизився до нас.

- Постарайся спершу осліпити цього страшна, - порадила мені відьма і побажала успіхів в цій нелегкій справі.