25 Ердан Валькрейн

Коли я побачив кумедну піжаму Вівіан, то ледве стримався, щоб не зареготати. Вона була вся у крихітних мітлах і відьомських котлах для зілля і чорних котах. Ніколи б не подумав, що така спокуслива та елегантна красуня, як Блекроуз, може носити щось подібне. Це та розгублений і водночас сердитий вигляд відьми підняло мені настрій на весь  день.

Враховуючи те, як ми з відьмою щойно поспілкувались, за сніданком я чекав на її бурчання, кпини і якісь капості. Натомість Вівіан сиділа тихенька, як миша, акуратно їла свій сніданок і навіть подякувала служниці за чай.

Мені це одразу не сподобалось, бо виглядало аж надто підозріло.

- Ти чого це така тиха, відьмо? Часом не захворіла? - примружившись, запитав я.

- Невже тобі не подобається, коли я мила, Ердане? - невинно закліпала вона очима і посміхнулась.

- Мені подобається, коли ти передбачувана, Вівіан. А зараз ти виглядаєш так, ніби готуєшся спалити мій маєток дотла.

- Дурниці якісь кажеш, Валькрейне. Просто вирішила бути чемною леді. Я ж тепер герцогиня, - промовила Вівіан, відпиваючи чай.

- Ну що ж, відьмо, подивимось, чи надовго тебе вистачить.

У місті Вівіан одразу ж перетворилася на маленький ураган у людській подобі. Вона тягала мене від крамниці до крамниці з такою швидкістю, що у мене аж в голові закрутилося.

- Оцю сукню! І оцю сумочку! І ще он ту тканину, срібну, - командувала вона, а продавчиня металася поміж полицями, ледве встигаючи записувати замовлення.

Я мовчки діставав гаманець і платив. Раз, другий, третій.

- А тепер туди, - Вівіан тицьнула пальцем на ювелірну крамницю і подивилась на мене з викликом, наче чекала, що я нарешті не витримаю і почну сваритися.

Я не почав, а просто зайшов слідом за нею і кивнув майстру приносити все найкраще.

Це, здається, трохи вибило Вівіан з колії. Вона примружилась, взяла найдорожче намисто з сапфірами - таке, що продавець аж засяяв від щастя - і зиркнула на мене.

- Гарний вибір, - сказав я. - Тобі личить синій, люба.

- Ти... - вона на мить розгубилась, але швидко опанувала себе. - Ти хіба не будеш кричати, що я тебе розоряю? Я ж вже витратила цілу купу грошей на всілякі дурниці.

- Вівіан, - я нахилився ближче до її гарненького вушка і промовив, - я герцог драконячого роду. Ти б дуже здивувалась, якби побачила, скільки золота лежить у моїх сховищах. Спробуй ще.

Судячи з того, як Блекроуз насупилась і підтисла губи, вона була чимось дуже невдоволена.

Ми з нею обійшли, здається, кожну крамницю в цій частині міста. Капелюшки, парфуми, якісь дивовижні магічні артефакти, косметика, стос книжок про зілля, дванадцять пар черевичків, п'ятнадцять теплих ковдр,  п'ятнадцять пар  кімнатних капців, дванадцять чорнильниць і стільки ж записників. Я заплатив за все це добро і навіть бровою не повів.

До обіду я вже бачив на її гарненькому обличчі неприховану досаду.

- Та що з тобою не так?! - не витримала вона врешті, стоячи біля нашої карети з горами пакунків навколо. - Чому ти не злишся?!

- А чого мені злитися? Вродлива дружина в дорогих прикрасах - це непогана інвестиція у власний імідж, - знизав я плечима.

- Я тебе ненавиджу, Валькрейне, - пробурчала Вівіан і відвернулась, ховаючи свої рум'яні щічки.

Після шаленої біганини по всіх найдорожчих магазинах столиці, ми вирішили зайти кудись і випити кави.У кав'ярні я сподівався хоч трохи перепочити, але дарма.

Вівіан замовила собі чотири десерти і задоволено посміхнулась, дивлячись на мене.

Я спробував свою каву і мало не поперхнувся, бо вона раптом почала іскритися дрібними рожевими бульбашками, а на поверхні спливло крихітне сердечко з піни, яке зухвало підморгнуло мені перед тим, як голосно луснути.

Половина кав'ярні обернулась на нас.

- Вівіан, - процідив я, дивлячись на підозрілі рожеві бульбашки в своїй чашці.

- Що? - вона старанно вдавала невинність, встромивши ложечку в свій десерт. - Просто подумала, що тобі не завадить трохи романтики, Валькрейне.

За сусіднім столиком якась літня пані розчулено притисла руки до грудей і прошепотіла щось про "молодят". Я відчув, як у мене засмикалось око.

- Ти за це заплатиш, - пообіцяв я, недобре посміхнувшись.

- Ой, злякав, - вона хихикнула, і вперше за весь день ця усмішка була справді щирою.

- Вівіан, невже ти так сильно хотіла мене розсердити, що накупила оті всі чорнильниці, записники і кімнатні капці? Могла б щось хороше для себе придбати...

- Я і придбала хороше. Це все були подарунки для моїх подруг і учениць із відьомської школи. Хочу відіслати їм посилку з гостинцями.

- Капці в якості гостинця?

- Нічого ти не розумієш, Ердане. Ти звик жити в розкоші і не вмієш радіти таким простим, але потрібним речам. Скоро осінь, а потім - зима. В гуртожитку школи досить прохолодно, тому відьмам точно не завадять теплі капці, ковдри і нові черевички. У відьомської школи немає багатих і впливових спонсорів, тому на всьому доводиться економити.

Те, що Вівіан Блекроуз так хвилювалась і піклувалась про своїх друзів і учениць, дуже мене здивувало. Я завжди вважав її егоїстичною і самозакоханою.

- Я стану спонсором цієї школи. Напиши список всього, що їм потрібно, - ляпнув я.

- І ремонт зробиш? - запитала відьма, неочікувано підскочивши на ноги.

- Так...

- Ердане! Ти найщедріший дракон на світі! - радісно промовила Вівіан, підійшовши і міцно обійнявши мене за шию.

Всі відвідувачі кав'ярні знову повернулися у наш бік.