23 Ердан Валькрейн

Інформація, яку я щойно дізнався від Блекроуз мене, м'яко кажучи, шокувала. Це ж треба таке?! Мало того, що ця нестерпна відьма володіла надзвичайно рідкісною і небезпечною магією спокуси, так вона ще й була донькою легендарного відьмака.

Мені тільки ще вибухів її не вистачало для повного щастя. Не дівчина, а біда на ніжках. Правда, ніжки у неї були дуже навіть гарненькі, як і все інше...

Стоп! Куди це вже понеслися мої думки? Щось зовсім не туди, куди треба. Ніяких відьом!

Ми з Вівіан встигли повечеряти, випити чай і навіть поговорити, коли я нарешті перестав відчувати аромат троянд. Це свідчило про те, що її магія спокуси прийшла в норму.

- Можемо відправлятись додому, Вівіан, - промовив я, збираючись встати з-за столу.

- Не так швидко, дракончику! Я тобі розповіла про свої таємниці. Тепер ти ділися. Поки не розкажеш, я нікуди не піду, - промовила Вівіан, склавши руки на грудях і нахабно поглянувши на мене.

- Я можу вже вдома тобі про все розповісти. Тут прохолодно... Ти можеш застудися, - сказав я.

- Не застужусь. Навіть не сподівайся на це. Я - відьма у 13 поколінні і донька відьмака, а не якась безпорадна, слабка аристократка! Давай, розповідай, Валькрейне. Я дуже уважно тебе слухаю.

- Яка ж ти нетерпляча... Ну, гаразд... Ти вже знаєш про те, що я - вогняний дракон і бачила мою магію... Але є у мене ще один секрет, про який знають лише мої рідні. Моя мати була льодяним драконом і я успадкував і її силу, а не тільки батькову.

- Ого! То ти володієш обома видами магії ще й зовсім протилежними. Оце так... Я й не знала що таке буває.

- У драконів подібне майже не зустрічається. За останні триста років я такий один.

- То ти просто неймовірно сильний, Валькрейне.

- За все треба платити і у мене теж є слабке місце. Коли я використовую обидва види магії, то потім три години взагалі не можу користуватися ніякою магією.

- Ти стаєш аж надто вразливим... Це небезпечно.

- Так, і тому я дуже розраховую на те, що ти вмієш зберігати чужі таємниці, Вівіан.

- Вмію. Не хвилюйся про це, Ердане.

- Тепер ми можемо відправлятися додому? 

- Так, полетіли. Бо мені вже не терпиться поніжитися в теплій ванні з пінкою, - сказала відьма, піднімаючись з - за столу.

Я призвав свої крила, взяв Блекроуз на руки і ми піднялися у небо.

Відьма міцно мене обіймала і виглядала трохи зляканою. Схоже, що вона досі не звикла до польотів.

Я розповів Вівіан про особливості своєї магії, але не все. Те, що я приховав, не стосувалося її, бо це мала знати лише моя істинна пара.

Ми швидко дісталися до маєтку. Наш кучер теж вже встиг повернутися і казав, що всі в палаці були занепокоєні тим, що ми з Вівіан так раптово залишили прийом.

Добре, що Блекроуз вже пішла до себе в покої і не почула, як кучер розповідав, що багато хто вирішив, що їй стало зле через вагітність і тому я забрав її додому.

Уявивши собі, який скандал вона б зараз влаштувала, я важко зітхнув і пішов до себе в кімнату.