19 Ердан Валькрейн

Я звик літати і завжди почувався в небі комфортно на відміну від Блекроуз. Вона хоч і не верещала цього разу, наче навіжена, але я бачив, що вона боялась і швидко замерзла.

Щоб я не відчував до відьми, але зараз ми були пов'язані і я мав про неї піклуватися.

Коли ми з Вівіан долетіли до річки і я побачив, що на березі нікого не було, то вирішив там зупинитись на деякий час.

Відьма тремтіла від холоду і виглядала зовсім нещасною. Знявши із себе камзол, я постелив його на траву.

- Сідай, нещастя, зараз я тебе зігрію. Тільки не лякайся. Просто сиди спокійно, - промовив я, активуючи свою вогняну магію.

Вівіан, навіть не сперечаючись, вмостилась на моєму камзолі і поглянула на мене.

Наступної миті навколо неї виникло вогняне коло. Я зробив вогонь саме таким, щоб він не зашкодив відьмі, а лише зігрів.

- Ого! Такого я точно не очікувала... Я думала, що ти мене якось по-іншому зігрієш... - відповіла дрібна біда, роздивляючись вогняне коло довкола себе.

- Цікаво, яким це способом я мав тебе зігріти? - запитав я, піднявши брову.

- Таким, яким зазвичай користуються всі чоловіки. Але ти, виявляється, про нього не знаєш, - відповіла відьма.

Що за паскуда мала? Я тут піклуюсь про неї, а їй ще й не подобається...

- І що це за спосіб такий? - невдоволено поцікавився я, роздивляючись Вівіан.

- Якщо ти сам не знаєш, то я тебе вчити не збираюсь! - видала Блекроуз, задерши підборіддя.

- Невже ти думала, що я буду тебе обіймати, щоб зігріти? - Ледь стримуючи посмішку, поцікавився я.

- Іди до біса, Валькрейн! Треба мені твої обійми, як ельфу копита! - обурилась ця зеленоока бідося, чим ще більше мене розсмішила.

- То чому тоді ти почала бурчати, коли побачила вогонь?

- Я не бурчала, а просто здивувалась... Бо зазвичай чоловіки зігрівають не так і тільки ти додумався створити вогняне коло.

- І багато чоловіків тебе зігрівало? - невдоволено поцікавився я.

Варто мені було уявити Вівіан в обіймах якогось ідіота, я одразу  почав закипати. Я сам не розумів, чому так реагував. Вона - паскудна відьма, з якою я вимушено одружився на рік і все.

- Тебе це не стосується! - зухвало відповіла Блекроуз, відвернувшись від мене.

Дрібна зараза! Вона постійно мене провокує і доводить до сказу! Я лише тиждень прожив з нею, а вже тисячу разів хотів прибити.

Як прожити цілий рік з цією бідою і не зійти з розуму?!

- Я хочу їсти, - захникала відьма, приклавши руку до живота.

- Потерпи ще трохи. Ти ж не маленька. Дістанемось додому і будеш їсти стільки, скільки тобі влізе, - важко зітхнувши, відповів я.

- Я не можу більше терпіти. Я й так майже весь день голодна.

- Чому ти не снідала і не обідала нормально?

- Бо хотіла, щоб сукня краще виглядала. Треба було тугіше затягти корсет, щоб я здавалась стрункішою, а талія тоншою, - видало це нещастя, мало не плачучи.

- Яка ж ти... Ти й так худюща, як тростина. Що там ще затягувати? Ой, біда безголова...

- Сам ти безголовий! А краса потребує жертв! - обурилась бідося.

Втягнувши носом повітря, я досі відчував аромат троянд. Він вже був значно слабшим, але все ж був. Тобто магія Блекроуз все ще діяла і в людне місце я не міг її взяти.

Залишити дівчину саму вночі на березі річки я теж не міг, навіть якщо вона відьма. Тобто злітати за їжею я теж не міг. І що мені тепер робити? Як нагодувати цю капосницю?