17 Вівіан Блекроуз

Ой дарма я скористалась відьомською магією, щоб врятувати свій улюблений салат. Я думала, що простеньке побутове закляття ніяк не вплине на мій стан, але дуже помилялась.

Моя магія розбурхалася і шукала виходу, а я більше не мала сил, щоб її стримувати. Доївши свій салат, я дуже неохоче розповіла дракону про свою проблему.

Я чудово знала, що мені добряче влетить від Валькрейна, але іншого виходу не було. Зараз тільки він міг допомогти мені не втрапити в халепу на очах у короля і не створити проблем.

Почувши, що моя магія виходить з-під контролю, Ердан виглядав так, наче хотів прибити мене на місці, але все ж почав діяти негайно.

Дракон схопив мене на руки і поспішив до виходу із палацу. Ми з Валькрейном вже майже дісталися до дверей, коли перед нами з'явився один із охоронців.

- Ваша світлість, я можу вам чимось допомогти? - запитав цей йолоп, дивлячись на мене, як кіт на сало.

- Моїй дружині стало зле. Ми поспішаємо додому, - ледь стримуючись, відповів герцог.

- Може, викликати королівського цілителя? - запропонував охоронець, не зводячи з мене очей.

- У нас є свій цілитель, - сказавши це, Ердан  різко відштовхнув того телепня і вискочив на вулицю.

Наступної миті за спиною у Валькрейна з'явились крила. Змахнувши ними, він піднявся в повітря.

Цього разу я вже не верещала, але обійняла дракона міцніше. А це він добре придумав... Підняти мене в небо, де немає жодних чоловіків, і моя магія ні на кого не зможе вплинути.

- Якого біса, Блекроуз? Ти ж запевняла мене, що у тебе все під контролем, - почав виносити мені мізки Валькрейн.

- У мене і було все під контролем! Це ти винен, що все так сталося! - невдоволено промовила я, бо кращий захист - це напад.

- Я?! - шоковано перепитав дракон, кліпаючи очима і нічого не розуміючи.

- А хто ж?! Я чудово контролюю свою магію, але тільки тоді, коли не хвилююсь і не нервуюсь. А ти взяв і влаштував сварку з тим милим генералом! Ще й про дуель заговорив... Я розхвилювалась і магія почала вириватися з-під мого контролю.

- "Розхвилювалась"? Але чому?

- Як це чому?! А якби відбулась дуель і ти програв? Якби не наше прокляття, то я просто стала б дуже багатою і щасливою вдовою, а так... Я б загинула разом із тобою. Ми ж досі пов'язані. Чи ти вже встиг забути про це?

- Я все пам'ятаю... Але чого це я мав би програти в якійсь дуелі. Я значно сильніший того темного мага.

- Ну, не знаю... Він все ж генерал...

- То й що? А я - начальник Таємного Управління і якщо захочу, то можу запроторити його до в'язниці, - невдоволено видав цей гад лускатий.

Схоже, що Валькрейну геть не сподобалось те, що я припустила, що він міг програти тому симпатичному генералу. Он як образився. Брови насупив, губи надув.

- Ердане, я знаю, що ти дуже сильний і відважний. Ще й впливовий... Просто розхвилювалась і злякалась за тебе і за нас... - вирішила я трохи підлестити.

- Поряд зі мною тобі немає чого боятися, відьмо, - промовив герцог, так на мене поглянувши, що аж мурашки по спині побігли.