14 Ердан Валькрейн

Я вів Вівіан до королівського трону, подумки готуючись до найгіршого. Ця капосна відьма могла бовкнути що завгодно, бо язик у неї був аж надто гострий і точно без кісток. Крім того, я все одно хвилювався через її магію, хоч вона і сказала, що з цим не буде проблем.

Але на моє щастя Блекроуз мовчала. Тримала спину рівно, мило всім посміхалася і рухалася з такою вишуканою грацією, наче народилася при дворі, а не десь у своєму відьмацькому лігві серед казанів і трав.

Його величність довго і аж надто уважно розглядав Вівіан, а тоді усміхнувся і промовив щось на кшталт того, що тепер розуміє, чому я так поспішив з весіллям і тримав усе в таємниці, бо таку красу справді хочеться сховати від чужих очей, щоб ніхто не вкрав.

Я стояв поруч з Вівіан Блекроуз і почувався так, наче щойно виграв ще одну битву. Аристократи перешіптувалися, дехто з заздрістю, дехто із захватом, а Вівіан приймала всю цю увагу з такою невимушеністю, що я на мить забув, скільки клопоту ця дрібна біда мені завдала.

Може, все-таки не така вже вона і безнадійна, як я думав спочатку.

Відчувши величезне полегшення, я нарешті дозволив собі видихнути. Неочікувано до нас підійшов один із моїх підлеглих і попросив приділити йому кілька хвилин.

- Побудь тут трішки, Вівіан. Я за мить повернусь. Нічого не вчвори, - промовив я, уважно дивлячись на Вівіан.

Помітивши те, як на неї витріщався мій підлеглий, я подумки вилаявся, бо його надмірна увага до Блекроуз мені зовсім не сподобалась.

Відьма  у відповідь тільки байдуже стенула плечима, мовляв, роби що хочеш.

Я відійшов буквально на кілька кроків, перекинувся парою фраз про останні події на кордоні, коли краєм ока помітив якогось чоловіка, що наближалася до моєї дружини.

Придивившись краще, я зрозумів, що це Рейвен Даркстоун. Генерал королівської армії, відомий своєю сміливістю і надзвичайно сильною темною магією. Цей тип, завжди був про себе занадто високої думки і ніколи мені не подобався.

Я побачив, як цей нахабний телепень підійшов до Вівіан і схилився в галантному поклоні, і відчув, як почав закипати.

- Доброго вечора, ваша світлість, - почув я, підходячи ближче. - Дозвольте запросити вас на танець.

- Доброго вечора, генерале... - далі договорити вона не встигла, бо я вже стояв поруч.

- Даркстоуне, - я з'явився поруч так несподівано, що аж сам здивувався власній швидкості, і не приховував роздратування в голосі. - Хіба мало довкола твоїх палких шанувальниць, що ти вирішив запросити на танець мою дружину?

- Валькрейне, - Даркстоун випростався, кинувши на мене насмішкуватий погляд. - Я завжди звик обирати найкраще. А  герцогиня затьмарила всіх своєю неймовірною вродою. Ти таки легковажно залишив сумувати свою дружину, от я і вирішив трохи її розважити.

- Я й сам можу чудово подбати про власну дружину - відрізав я. -  Крім того, герцогиня танцює тільки зі мною.

- Дивно, - Даркстоун здійняв брову, - а мені здавалося, що її світлість сама може вирішити, з ким їй танцювати.

- Я знаю, що краще для МОЄЇ дружини, - роздратовано промовив я.

- Панове, - раптом озвалася Вівіан, - можливо, варто запитати мою думку, перш ніж вирішувати за мене?

- Бачиш, Валькрейне, герцогиня вважає, що чоловіки забагато на себе беруть, - зухвало посміхнувшись, промовив цей бісів темний маг.

- Рейвене, - мій голос став небезпечно тихим, - раджу тобі забути про цей танець і знайти собі іншу партнерку. Таких довкола вистачає.

- А якщо не знайду? - він і не думав відступати, явно насолоджуючись моєю реакцією. - Що тоді, драконе? Викличеш мене на дуель просто тут, перед королем?

- Не спокушай мене, - прогарчав я, відчуваючи, що хочу роздерти його на шматки. - Бо я можу і погодитися.

- Заспокойтесь обидва. Генерале, дякую за запрошення, але сьогодні я танцюю виключно зі своїм чоловіком. Навіть якщо він - нестерпний ревнивець.

- Чув, Даркстоуне? - я не зміг стримати короткої вдоволеної посмішки. - Тобі відмовили.

- Наразі, - Даркстоун стенув плечима, анітрохи не збентежений, і кинув на мене останній погляд, у якому читався виклик. - Побачимось, Валькрейне. Столиця не така вже й велика, а прийомів попереду ще багато.

Темний маг вклонився Вівіан і зник у натовпі гостей, а я стояв, стиснувши кулаки, і намагався заспокоїти власне серце, що чомусь калатало так, наче я щойно вийшов з бою.

- Ревнивець, значить? - я повернувся до Вівіан, звівши брову.

- А як ще назвати чоловіка, який гарчить на кожного, хто наближається до його дружини? - вона зухвало посміхнулась, хоча в її очах промайнуло щось тепліше за звичну колючість.

- Назви як хочеш, - я запропонував їй руку. - Але ти сама щойно сказала, що танцюєш тільки зі мною. Тож не змушуй мене чекати, відьмо.

Вівіан пирхнула, проте руку прийняла, і ми рушили туди, де вже танцювали кілька пар.  А я, чорти б мене вхопили, вперше за весь вечір відчув щось схоже на справжнє задоволення. Не від перемоги над генералом, а від того, що вона обрала саме мене.