11 Вівіан Блекроуз

Ельфи і тролі! Тисяча безхвостих і безрогих демонів! Сьогодні нам з Ерданом потрібно їхати на королівський бенкет.

Від хвилювання я майже не спала минулої ночі. Як пережити всю ту загальну увагу і не психанути?

Я вже навіть випила заспокійливе зілля, щоб хоч трохи заспокоїтися. В двері моєї кімнати постукали. Виявилося, що це покоївки принесли сукню для прийому, прикраси, туфлі і ще цілу купу всього.

Побачивши надзвичайно розкішну сукню червоного кольору із золотом, я посміхнулась. В такому вбранні я точно без уваги не залишусь.

От, капосний драконисько! Не міг чогось скромнішого обрати? А ще й всі ці прикраси... Йой! Та мене ж і так вже всі жінки столиці ненавидять, бо найбажаніший холостяк одружився зі мною.

Треба хоч якийсь захисний амулет начепити, бо точно зурочать. І як мені бути спокійною і впевненою?

Покоївки постаралися на славу. Поглянувши в дзеркало на своє відображення, я аж рота відкрила від подиву.

Я виглядала наче справжня королева. Саме в цей момент хтось постукав в двері моєї кімнати.

Виявилося, що це прийшов герцог, щоб перевірити, як я виглядаю і чи не осоромлю його перед королем та аристократами.

- Непогано... - видав цей козляра в драконячій подобі і сказавши мені не баритися, вийшов геть.

От, йолоп безсовісний! Бовдур хвостатий! Навіть не похвалив по - людськи! Невже не можна було вичавити із себе хоч якийсь нещасний комплімент?! Я ще в житті такою гарною не була, а він мовчить! Та пішов цей гад сосновим лісом!

Вилаявшись, я прихопила крихітну сумочку,  ще раз поглянула на себе в дзеркало і вийшла з кімнати.

В холі на мене вже чекав Валькрейн. Стояв і витріщався, наче був не сповна розуму, поки я спускалася сходами. Блазень безсердечний! Що з нього взяти?

Спокій і тільки спокій... Я маю тримати магію під контролем, щоб нічого не накоїти. Просто треба не звертати уваги на Валькрейна і все.

Але як не звертати уваги, коли цей аристократичний, лускатий паскудник так гарно виглядав?

Високий, широкоплечий, вродливий. Ще й дорогущий костюм на ньому ідеально сидить... Тьфу! І куди я взагалі дивлюся?

- Ходімо, Вівіан. Карета вже чекає на нас, - промовив драконисько, подавши мені руку.

Коли ми йшли до карети, я ледь стримувала себе, щоб не зиркати на герцога. Ну до чого ж цей чортяка гарний!

Не дарма кажуть, що дурням щастить. Ердан Валькрейн - ідеальний цьому приклад. Дурень він ще той, але має все: гроші, походження, сильну магію і вроду.

Мій фіктивний чоловік допоміг мені сісти в карету. Ще й, як на зло, сам вмостився поряд. Відчувши приємний аромат його парфумів, я вилаялась і подумки тицьнула йому дулю під самий ніс.

Ні! Ні! І ще раз ні! Не дочекається капосний дракон, щоб я на нього запала. В житті цього не буде!

Всю дорогу до королівського палацу я дивилась у вікно, вдаючи, що мені дуже цікаво розглядати вулиці столиці. Хоча, насправді я відвернулась до вікна, щоб приховати зрадницький рум'янець на щоках. Не вистачало ще, щоб Валькрейн помітив, як я зашарілась.

За що мені всі ці кари?! Я ще навіть до того клятого палацу не доїхала, а вже ледь тримаю себе в руках.

Як я можу втримати свої емоції під контролем, коли поряд знаходиться цей бісів подразник?