Глава 22

Прокинулась я не дуже в хорошому настрої. Десь далеко відчувалась злість і образа на те що мене просто використали і обманули. Я чекала всього але не такого. Саме найгірше може бути це обманути мене, я ненавиджу брехню.

Я вирішила що сьогодні піду на тренування, нога вмене не так вже боліла і двигать можу хоть і болить десь далеко. Ну якщо замотать її то буде все добре. Із самого ранку до мене приїхала Емілі. Я їй все розповіла і вона здивовано на мене зиркала.
–Ну ти і даєш подруго, поки я там веселилась ти теж не губила надії із капітаном хлопчачої команди мутиш – сидячи і попиваючи чай який я їй зробила.
– Але ж це не все, тоді коли я прийшла мені прийшло повідомлення – я їй показую ту іотку і надпис під нею. Вона вернула чай який почала пить у чашку.
– Що? Він там взагалі охринів?– каже вона і віддає мені телефон – але можливо це його колишня.
– Можливо, але нащо мені зараз це слать, так із таким повідомленням.
– Ну да, це якось не дуже, якщо тебе це трошки розвеселити я можу сьогодні побути на тренуванні вашому.
– Це б було чудово – відповідаю їй і дивлюсь на годинник – боже, Емілі я запізнююсь.

Сьогодні була раннє тренування, тому я поспішила швиденько збиратись. Я трошки запізнилась тому поспішила швиденько до роздягальні. Коли я забинтувала ногу я вийшла у головний спортзал де мають бути всі наші. Мою ногу було видно що вона перебинтована.

Як тільки я зайшла до спортзалу на мені всі подивились. Я оглянула всих і побачила ту саму дівчину на фото яке мені прислали вчора. Я стала і не могла подвигатися. Моє серце шалено почало битися але не від страху а від злості. Я подивилась на трибуни де сиділа вже Емілі, вона подивилась на мене також. Вона теж її згадала, тому це повне лайн. До мене підійшов містер Дуглас.

– Привіт, але я думав що ти сьогодні дома посидиш – каже мені він і стає збоку. Я через силу повертаюсь до нього.
– Я сама можу вирішувать коли мені сидіть дома – відповіла я грубим тоном, я думала воно вийде трошки м'якіше.
– Сьогодні бачу ти не в гуморі – усміхається містер Дуглас.
– Хто це? – кажу йому, щоб він зрозумів про кого я.
– А, це наша старий гравець, Ніка, вона поїхала кудись, забув куди, десь там займалася волейболом а тепер чомусь приїхала, раніше була капітаном команди – розкрив мені всі карти містер Дуглас. 
_"Ніка значить" – подумки проказала. 
– Зрозуміло, то наскільки я запізнилась? – кажу йому і повертаюсь до всих, які вже пасуються.
– Ну ми вже зробили розминку і зараз будемо ділиться на команди?– каже невимушено містер Дуглас.
– Ділиться?– перепитала його, щоб точно дізнатись що я не розчула.
– Да ділиться, це мені Ніка порадила так зробить, та і я не бачу проблеми так зробити на одному тренуванні – я зжала руки в кулаки. Вона вже мене бісить.
– Як будемо ділитись? – питаю я.
– Жеребкуванням – відповідає він мені.

                                      ***
Нагадайте мені ніколи не займатися такою парашею. Ми поки розділились це просто був ад. І знаєте в якій я команді? Ні не з Раяном. Із ним та вискочка Ніка. Вона мене за ці пів години так розізлила що я вже чекала того моменту щоб вдарити по ній м'ячем.

Ми розділились і моя команда така: Ліам, Томас, Джулія, Лілія, я, Олівер. Ну я більш ніж вдячна що нормальна команда. А в протилежній команді: Раян, Еліза, Ніка, Наташа, Девід, Філ. Так ми розділились. Капітани як завжди, я і Раян.

– Лілія ти йди у 3 зону, Ліам ти в 6, Джулія в 1,  Олівер у 2 а Томас у 5 – розставила я всих. Вони послухались мене і стали як я сказала. Ми подаємо перші. Томас йде на подачу і подає силову подачу. Там приймає Еліза і дає   пас Девіду а той накидає м'яч Раяну. Він б'є і м'яч летить у Томаса той відбиває але м'яч летить до трибун ззаду нього. Я побігла за тим м'ячем. Відбила його прямо перед трибунами, ледве не врізалась у них сама.

Побігла я назад у поле. Лілія приймає м'яч і передає його Оліверу а той б'є його і прямо в Ніку. Я зараз вдячна Оліверу як ніколи. Вона його відбиває але він летить в аут але його ніхто не біжить відбивать. Ми всі радіємо що забили гол.

Знову подає Томас і приймає його Філ, кидає Оліверу а той знову Раяну але тепер м'яч летить на мене. Я його відбиваю і Лілія його підхоплює і кидає мені на удар, я розбігаюсь, стрибаю і б'ю його прямо в Ніку. Вона відбиває але він знову летить в аут. Я приземляюсь на ноги і чую біль у нозі. Закриваю очі щоб не видать що мені боляче.

– З тобою все гаразд? – питає Еліза. Підходить до сітки.
– Та трошки нога заболіла, але все добре – усміхаюсь я їй через силу, і йду, стараючись не кульгати. Іще не хватало показатися перед  нею слабкою.