25. Повернись, боягузко!

Це ж яке у нього було горе через загибель дружини кращого друга, яку Северин продовжував любити, що він навіть нюх на нервовому ґрунті втратив. І на мене тільки тому звернув увагу, що я на неї схожа. Капець… А я тут розмріялася.

І як розібратися із цими думками?

Божечки, як же мені сподобалося з ним цілуватися — це ж словами не передати! Кожна моя клітинка і велика, і маленька насолодою засвітилася. Мене, мабуть, із космосу було видно. Це не чоловік — це ходяча секс-бомба. І як я цього раніше не помічала?

Ходжу туди-сюди, сну в жодному оці, думаю практично вголос, заламуючи руки.

— Ань, щось трапилося? Що ти там таке бурмочеш? — Єгор висовує голову з-під ковдри, сьогодні він спить у моїй кімнаті.

— Вирішую любовну дилему. Спи! Не збивай мене з думки, — продовжую міряти простір від вікна до дверей.

А якщо в нас нічого не вийде? Я все втрачу! Роботу, опору у житті, серце, яке розіб’ється через оманливе кохання.

Трясця, адже я вже закохалася і це точно не невроз. Магній тут не допоможе. Закохалася до стану захопленого очманіння, неконтрольованого бажання і безсовісного наміру зайняти в житті Хижого головне місце.

У його будинку, у його спальні, у його думках. І вже ані різниця у віці, ані борода не стоять на заваді. Навіть те, що він мій начальник. Скільки у світі існує історій кохання між босом та підлеглою. Щоправда, не всі вони закінчилися «і жили вони довго та щасливо».

Хотіти то я хочу, але якщо подивитися на ситуацію очима реаліста? Якщо чоловік до сорока років так і не одружився, отже його все влаштовує. А я не хочу, щоби мною погралися, а потім попрощалися.

Бляха-муха, не виходить бути реалісткою, коли в моїй крові досі вирує задоволення від наших із ним поцілунків!

— Все, я готова. Піду та поговорю із ним відверто. Може навіть дозволю його поцілункам опуститися нижче і зробити мені добре за повною програмою, — струснувшись… о четвертій ранку на хвилиночку. Ось скільки часу, бідосі на кшталт мене, знадобилося, щоб наважитися пробратися в спальню Хижого. Евеліна б жодної хвилини не сумнівалася.

Тихенько крадусь навшпиньки вздовж стіни. Всі сплять і бачать десятий сон, і тільки закохана по самі брови Анька, прислухаючись до кожного звуку, тьопає до бородатої зарази. Сподіваюся, він не заснув.

Переводжу подих біля його дверей, тягнуся до ручки і раптом… завмираю від тих звуків, що долинають із його кімнати.

Вухам своїм не вірю, але це явно жіночі стогони, до яких через пару секунд приєдналося гарчання Хижого, якась метушня двох тіл ... Навіть гадати не потрібно яка саме.

Кулею кидаюсь геть, але за рогом ноги підкошуються від руйнівного  обурення та образи. Руки та губи тремтять, хочеться ревти вголос. Недаремно мене сумніви мучили.

То он ви який, Северине Назаровичу… І говорити красиво вмієте, і цілуєтеся так, що останній розум відбирає. А як збудилися так вам уже байдуже, хто першим у вашу спальню пробереться.

Чую, як із його кімнати хтось вискочив і обережно виглядаю, сидячи на підлозі.

Олена??? Закутана в простирадло, бо явно голяка! Ах ти ж облудниця! До себе повертатися не поспішає, притулилася спиною до стіни і заворожено торкається пальцями своїх губ. Теж дізналася, як він цілується, бісове ти стерво?

Не знаю, що мене зараз душить сильніше ревнощі чи злість?

Наздогнати цю гадину і стукнути головою об стінку, увірватися до Северина і закотити скандал чи розвернутися, зібрати речі та звалити від цього розпусника якнайдалі, лишивши на його пошті заяву про звільнення?

Битися з Оленою я точно не буду, як і закочувати Хижому істерики. У мене зрештою є почуття гордості та самоповаги!

Давлюсь сльозами, повертаюся до кімнати, вмикаю світло, хапаю сумку і запихаю в неї свої речі жомом, аби як.

— Ну, ти й садистка. Ти мені даси поспати чи ні? Блін… лише десять хвилин на п’яту ранку, — обурюється сонний Єгор. — Якого біса тут відбувається?

— Я зробила велику помилку. Не треба було погоджуватися пожити під одним дахом із босом. Йому просто хотілося зі мною переспати, — бурмочу, шморгаючи носом. — Підйом! Збирайся, ми їдемо.

— Мені так не здалося. Северин весь день дивився на тебе як закоханий пацан, — зітхає цей «фахівець» з особистих стосунків.

— Ти мені ще почни сіль на рану сипати. Я сказала, що ми йдемо. Зараз викличу таксі. Ноги моєї тут більше не буде. Знайду нову роботу. Доведеться трохи затягнути паски, але ми впораємося.

Ти куди?

— Я можу хоча б умитися? Як з ланцюга зірвалася, — бубонячи собі під ніс, Єгор ховається за дверима ванної.

Образа в грудях вогнем пече. Так хочеться відправити цьому бородатому спокуснику гнівне повідомлення, але натомість я викликаю машину. У таку рань і в такий район таксі влетить мені в копійчину, але принципи дорожчі.

Єгор мовчки хапає мою сумку і не особливо дотримуючись тиші тупає до вхідних дверей, я, намагаючись тримати спину рівно, слідом.

Біля самих воріт нас наздоганяє сонна та скуйовджена Зоя:

— Ань, що коїться? Ти куди зібралася? Єгор мене набрав, до ладу нічого не пояснив.

— Тому що й сам не зрозумів, але істерика на порядку денному від самого ранку, — пирхає той, показуючи характер.

— Ти навіщо її покликав? — обурююся, повертаючись до нього.

— Тому що тобі потрібна допомога адекватної людини, яка швидко вникне в ситуацію. Ви дівчатка свої дівчачі справи вмієте вирішувати тільки разом, все ускладнювати, чи все спрощувати. А я не знаю, чим тобі допомогти. Та бачила б ти зараз своє обличчя, — свого обличчя я не бачу, але бачу, що мій молодший брат уже давно подорослішав. А ще він, виявляється, вміє говорити довгими реченнями.

І після цих його слів, я знову щосили стримую сльози. Але Зоя тут ні до чого і вона заслужила хоч якесь пояснення.

— Схоже, у твого хрещеного була гаряча нічка з Оленою. Я бачила, як вона від нього вискочила, вся така щаслива. А перед цим я чула їхні стогони… бо йшла до нього… бо він навішав мені локшини на вуха… Коротше, я звільняюся.