24. Забагато емоцій для одного дня

Ще жодна жінка не зводила мене з розуму аж настільки, щоб поплавилися усі запобіжники. Посмішкою, голосом, ходою. Своєю звичкою забивати в мене свої іронічні шпильки, думаючи, що їй нічого за це не буде. Буде. Ще й як.

За таку зухвалу поведінку Анюта вийде за мене заміж, щоб я міг торкатися до неї, коли мені заманеться, щоб вона не вилазила з моєї спальні, народила мені двох дітей і називала коханим.

Я вже паленим цукром біля неї розсипаюся і все навколо слиною своєю заляпав, а вона ніби не помічає, до чого довела самодостатнього мужчину.

Після пляжу тіло почало пульсувати, як маяк-передавач: «буде моєю, буде моєю, буде моєю». Передчуття поцілунку із завидною завзятістю лише посилювало бажання.

Вже ні шашлики, ні конкурси не на радість, але довелося зображати гостинного господаря та привітного друга. Мої гості точно не зрозуміли б, якби я оголосив пожежну тривогу і розігнав би їх усіх по домівках до бісової матері.

Ледве дотерпів, поки вони нарешті почали розповзатися по кімнатах.

Сам заздрю ​​своїй сталевій витримці. Хочеться підхопити Аню під пахву і бігти до льоху підстрибом, але натомість я спокійно допомагаю їй спускатися.

Вередуха помітно нервує.

Тому не поспішаю, щоб не злякати. Збираюсь розповісти про свою колекцію, провести дегустацію, довести до кондиції та нарешті перейти до поцілунків.

А виявилось, що моя майбутня дружина нервується від шаленої нетерплячки. Хай мені грець! Оце гаряча штучка!

Як там кажуть, секс починається із поцілунків? І ми почали просто феєрично! Кожен дотик до неї вибухонебезпечний. Запалююсь, остаточно втрачаючи голову, хочу її всю. Облизати, зацілувати, віднести її до моєї спальні. І нехай там робить зі мною, що хоче.

Але вередуха поспішати не хоче, їй би з поцілунками розібратися. Ой не знаю, хоч би витримати цю еротичну напругу, бо бригаді швидкої допомоги буде важко спускатися з ношами у винний льох. Коли Анюта вилізла мені на коліна — я зрозумів, що закоханий в неї по вуха, абсолютно і безповоротно. Що мені навіть не важливо, вміє вона цілуватися чи ні. Навчимо. Головне, що їй хочеться цілувати мене. Так хочеться, що аж трясе бідолашну.

Погладила мою бороду, обняла моє обличчя своїми долонями і через кілька хвилин, після того, як вона вп'ялася в мої губи, я пошкодував, що ми не придумали стоп-слово. Тому що мої руки вже й так під її кофтиною, мну її своїми лапами, як той кіт. І якщо Анюта не зупиниться, боюся, що я вистрибну зі штанів і почну благати про тотальне зближення.

Такий у неї смачний язичок, прудкий, багатообіцяючий. Впевнений, що кохатися з нею буде так само солодко. І до біса субординацію, всі ці стереотипи я послав ще того дня, коли пішов слідом за нею в супермаркет, а коли взяв її своєю помічницею – вже знав, що ця дівчина стане для мене особливою. І не тому, що зовні вона схожа на Ксенію. Ні… Анюта зірка іншої величини зі своїм незрівнянним характером. Осліпила мене так, що інших зірок я вже не бачу і не хочу бачити. Лише її.

Відірвавшись від її губ, бо вже не відчуваю власних, роблю глибокий вдих і раптом… відчуваю запах.

— Ти пахнеш чорною смородиною... — розгублено видихаю.

— Напевно, це твоє дороге вино, яке я вижлуктила… — сп'янівши від поцілунків, бурмоче Аня. — Стоп… адже ти не відчуваєш запахів?

— І все ж... моя аносмія відступила. Мабуть, лікар мав рацію, коли сказав, що це пов'язано зі стресом. А ти, вередуха, мене зцілила, розкодувала чи зняла порчу своїми поцілунками, — усміхаюся, як щасливий бовдур. — Як же добре…

— Відчувати запахи чи це оцінка моїм нескромним поцілункам? — коли Анна розквітає посмішками, мені хочеться говорити віршами.

— Усе разом. І наступного разу, прошу тебе, будь ще більш нескромною, — тягнуся носом до її шиї, втягую запах і кайфую. — А казала, що не вмієш цілуватись. Спеціально нагнітала інтригу?

— Северине Назаровичу, тобто додаткових курсів не буде? — лукаво закушує нижню губку.

— Будуть. Адже поцілунки бувають різні. Не тільки в губи ... — мене знову накриває бажанням, тільки вже в кілька разів сильніше.

— Ох, я вже збіса заінтригована. …Задовольни мою цікавість. Дещо не дає мені спокою, — ловить мій погляд, стає серйозною і моє збудження повільно протвережує. — Правда, що Ксенія, мама Зої була твоєю найбільшою і шаленою любов'ю? Ти тому так і не одружився?

— Звідки ти дізналася? Хоча не відповідай, я вже здогадуюсь, — хмурюся. Дідько, це зовсім не та тема, яку хочеться обговорювати після поцілунку з дівчиною. — Так, я був колись дуже сильно закоханий. Ксенія обрала мого друга, і я поважав її вибір. Вони навіть попросили стати хрещеним для їхньої доньки. Але що було, те загуло. Я не одружився не тому, що однолюб, зовсім ні. Просто будував бізнес, тішив власні амбіції. Було не до того. А ще я перебірливий, мені потрібна була особлива, та, що зламає пароль мого серця. Лише в однієї дівчини це вийшло.

— У кого? — Завмирає, не дихаючи.

— У тебе, — знизую плечима.

— А я схожа на Ксенію чи я її протилежність? — от же ж… уміє ставити каверзні питання.

— Зовні трохи схожа, — відповідаю чесно, бо стосунки мають будуватися на довірі. — А ще я втратив нюх після того, як вона загинула.

— Ясно ... — Киває, повільно відсторонюючись. — Найнасиченіший день у моєму житті. Стільки емоцій… уф! Напевно, мені час повернутися до себе, подумати, заспокоїтися… поки серце ребра не зламало, — Анна підводиться на ноги, я за нею. Очі бігають, щоки палають. Вже щось собі придумала.

— Ань, ти спитала — я відповів правду, — перехоплюю її. — Ті почуття залишились у минулому. Є дещо інше. І воно про тебе. Не тікай. Поговори зі мною.

— Северине, мені потрібен тайм-аут. Я також дещо зрозуміла. Ми поговоримо. Завтра, а може, навіть цієї ночі я не витримаю і прийду до тебе, — підводить на мене свої сіро-зелені очі, в яких завмерла розгубленість, але я вловлюю в них і ніжність.

— Тоді залишу двері прочиненими і чекатиму. Все одно не засну, бо хтось мене так завів, що я ось-ось вибухну, — коротко стискаю її руки, підношу їх по черзі до своїх губ.