23. Омріяний поцілунок

— Після того, як ти сказала це таким тоном ... звучить дійсно стрьомно. Це не льох, а мій притулок, де я іноді ховаюсь від депресухи. Ходімо, ти ще там не була, тобі сподобається, — м'яко тягне мене за руку.

Іду і на кожному кроці спотикаюся, бо ноги від хвилювання підкошуються. Мені ще ніколи не доводилося спускатися під землю, щоб поцілуватися.

— Сподіваюся, Северине Назаровичу, ви просто такий оригінальний, а не маніяк.

— Поряд з тобою, Анно, я стаю трошки маніяком. Хочу тебе з'їсти, — притримуючи мене, допомагає спускатися сходами. — Коли ми наодинці можеш мені не викати?

— Я спробую. А ти... сюди ще когось водив?

— Для романтичних побачень? Ні. Зоя, мабуть, спускалася. Я навіть друзів сюди не приводив, щоб похвалитися своєю винною колекцією, бо частину з цих колекційних пляшок вони вже давно б вижлуктили, закусуючи смаженим м'ясцем.

— А в нас побачення? — Завмираю на нижній сходинці. Тут прохолодніше, ніж на вулиці, але я точно мерзну не з цієї причини.

— Так, вередухо! Справжнісіньке побачення! — підхоплює мене сторчма і несе в центр свого притулку, де стоїть милий ротанговий диванчик, столик, на ньому свічки, фрукти та сир.

Біля стін розташовані стелажі, на яких під правильним кутом на м'якій соломі лежать пляшки вина.

— Провести тобі екскурсію? — Спалахує додаткове м'яке світло. Звідкілясь у його руках з'являється плед, накидає мені його на плечі.

— Атмосфера тут справді пікантна. Пригостите… кхм… пригостиш мене перлиною своєї колекції? — навіть не знаю, чи потрібна мені зараз та екскурсія. Хижий, як порядний чоловік, напевно, просто не може дозволити собі притиснути мене до стіни і поцілувати без усіх цих ввічливих прелюдій, а я вже так себе накрутила, що мені несила терпіти.

— Пригощу, — посміхаючись, свердлить мене дражливим поглядом. — А яке ти хочеш? Вино, зроблене в рік твого народження на півдні Франції чи червоне бургундське, зроблене у найсонячніший за минуле сторіччя рік?

— Трохи згодом, будь-яке на твій вибір. Щоб полікувати мої нерви.

— Яка ж ти у мене нервова дівчинка, — ривком притягує мене до себе і… накриває мої губи своїм ротом.

О… мій… Боже…

Цікаво, хтось помирав від задоволення? А від того, що вміє витворяти чоловічий язик?

Все, Анюто, доплавалася ти і дострибалася.

Я тепер ніякого іншого чоловіка не захочу після таких поцілунків. Лише його. Заразу цю бородату...

Вона м'яка... борода. Думала, колотиметься, а вона тільки посилює ефект. Так владно поглиблює поцілунок і так ніжно притискає мене до себе. Так пристрасно зминає мої губи і такі вихори закручує своїм язиком, що я зараз, як мінімум, свідомість втрачу від цієї насолоди. Цілує так, що моя душа до нього навшпиньки тягнеться, ще трохи і він її собі забере.

Це зараз він цілує мене. А потім мені доведеться його цілувати? Проходити перевірку, підходжу за стандартами чи ні?

Стогну, дряпаю йому потилицю, не хочу, щоб він зупинявся. Балдьож такий сильний, навіть не дихаю, кайфую без кисню.

— Ого... — бідолашний Хижий ледь від мене відірвався. Не пускала. — Виявляється, Анюто, ти хотіла мене з'їсти набагато сильніше, ніж я тебе, — сміється, у куточках очей збираються радісні промінчики.

— Ти смачно цілуєшся, — бурмочу, намагаючись віддихатися.

— Тепер твоя черга, вередухо, — підморгує, готовий до продовження.

— Потрібно спочатку горло промочити. Давай своє вино, — не так хочу пити, як збираюся бахнути трохи для хоробрості.

Хижий відкорковує пляшку, збирається розлити вино по келихах, але я спрощую йому завдання – п'ю з горла. До біса етикет, коли особисте життя на кону!

— М-даааа ... Оце тебе торкнуло, моя дівчинко. Вперше бачу, щоб пляшку за триста тисяч гривень пили як дешевий шмурдяк з горла, стоячи і не цокаючись.

Я мало не вдавилася, їй Богу!

— Ти що здурів відкривати таке дороге вино?

— Хотів тебе вразити, щоб ти насолодилася смаком, — продовжує посміхатися, весело йому.

Навіть коли я підходжу ближче і штовхаю його до плетеного диванчика. Сподіваюся, він нас витримає.

— Мені дуже соромно, Северине Назаровичу, але на колекційних винах я не розуміюся.

— Я тебе навчу.

— Цілуватися теж навчите? — я наступаю, він задкує.

— Якщо потрібно організую приватні курси.

— Тобто з першого разу не забракуєте?

— Забракую? — трясе головою, сідаючи на диван. — Виключено. Я так тебе хочу, що готовий нас швиденько роздягнути і запропонувати тобі дещо більше.

— Не поспішатимемо, тут би з поцілунками розібратися, — забираюся йому на коліна. Сьогодні я тільки те й роблю, що сідлаю боса.

Кілька секунд дивлюся йому в очі і ... впиваюся в ці збіса сексуальні губи!