17. Стою на своєму

— Вередухо, ти чого там пихкаєш тихенько чи що? — Бос притримує мене за руку.

Всі вже умостилися на покривалах під парасольками, розбираючи вміст міні-холодильників. Але Хижому не дуже хочеться, щоб його друзі чули нашу розмову. Нехай навіть жартівливу.

— Може, перенесемо наші уроки плавання на якийсь інший день? Коли поряд не буде стільки свідків моєї ганьби? І почнемо дійсно з басейну? Просто… здається я собі м'яз на внутрішньому стегні потягла, — тру місце, де в мене типу болить, трохи нижче плавок.

Северин простежив за моїм рухом хижим голодним поглядом, бо мій жест вийшов досить провокативним.

— Ні, — відповідає коротко. Непробивний упертюх!

— У сенсі?

— Хитрість ти собі потягла, а не м'яз. Ще скажи, що тобі моя борода між ніг натерла, доки ти каталася на моїй шиї. Плавати почнемо вчитися сьогодні. Ось таке пряме завдання для моєї асистентки, якщо тобі так легше сприймається. Усі колись вчилися, нічого ганебного в цьому нема, — принципово підтискає губи, даючи зрозуміти, що він не поступиться, що наше протистояння у самому розпалі. Ну-ну.

— Тоді хоча б не на річці, — а я ж теж уперта, хоч у чомусь повинна стояти на своєму.

— Ні, — знову цей тон. Зараз як наступлю комусь на ногу! — Саме на річці. Тому що мене досі не полишає надія, що до тебе присмокчеться парочка п'явок.

— Тут водяться п'явки? — роблю великі очі.

— Їх тут повно. Думаєш, чого я сюди всіх притягнув? Люблю екстрим, — криво посміхається.

— Тепер я точно у воду не полізу! — я боюся не тільки воду, а й усяку живність, яка в ній водиться. Навіть живих рибок.

— Полізеш. Бо я кидаю тобі виклик, Анно. Як і весь цей тиждень тільки це й роблю. І ти приймаєш кожен мій виклик, тому що теж кайфуєш. Або уроки плавання тебе так лякають, бо ти відчуваєш, що вже ось-ось готова здатися? …Ти сердишся, я ж бачу. Завелася. Якби я міг відчувати запахи, зараз однозначно б відчув запах твого збудження, дівчинко, — останні слова вимовляє прямо мені у вухо, насолоджуючись зблизька, як я заливаюся фарбою.

Він має рацію. Я завелася так, що мені хочеться просто зараз завалити його на пісок та осідлати, але не як під час водного волейболу. Але я цього не роблю з двох причин.

Перше, це звичайно ж купа непотрібних свідків.

Друге, я все ще вперто вважаю, що наші стосунки неможливі, тому що хоч би як мені хотілося сексу, велику потребу я все-таки відчуваю у взаємних почуттях. Пожадливість мене не влаштовує. Хоча вона безперечно бадьорить. Мені не потрібен тимчасовий коханець, я хочу коханого чоловіка. Кохати та бути щиро коханою!

— А у вашому віці не шкідливо так напружуватись, Северине Назаровичу? Може, все-таки довіримо мене професіоналу? Аркадій тренер з плавання ... — затинаюся, дивлячись як він категорично вигнув брову.

Хочеться розсміятися, але я тримаюся.

— А що не так з моїм віком? Анно, тебе не влаштовують сорокарічні чоловіки? Натомість у мене багатий досвід. Вчитися зі мною плавати суцільне задоволення.

— М-м-м... до мене нарешті дійшло чому ви вибрали річку, Северине Назаровичу. Не через п'явок, — хитаю головою, розумію, що нариваюся, але не можу тримати свого гострого язика за зубами. — На відміну від басейну, в річці вода дуже каламутна та набагато холодніша, легше приховати збудження досвідченого сорокарічного чоловіка.

Я не очікувала, що наступного моменту він вчинить саме так. Знаючи, наскільки сталеві нерви у мого боса, його холоднокровну витримку та бездоганний самоконтроль.

Напевно, він і сам від себе такого не очікував.

Просто піддався диким емоціям, які я в ньому сколихнула своїми зухвалими словечками. Не думаючи ні про наслідки, ні про те, що скажуть його друзі, ні як ми потім дивитимемося в очі одне одному.

Різко зваливши мене собі на плече, Северин розвертається і майже біжить, несучи мене назад у річку.

А в мене спазм перехоплює подих. Але не від страху. Це щось інше. Вибухове, засліплююче, захопливе.

— Пусти… пусти… — хриплю й луплю його по спині.

— Знаєш, Анно, ти маєш рацію. Я зрозумів, що мені легше тебе втопити, — гарчить він, і я ловлю себе на думці, що зараз би не завадило, щоб Хижий шльопнув мене по сідниці. Добряче так, щоб аж запекло. Ось до чого мене ця бородата зараза довела. І це ще не вечір. — Вередухо, ти мене дуже… дуже зачепила.

— Після цієї сцени, Северине Назаровичу, на очах у стількох свідків, ви тепер будете зобов'язані на мені одружитися! — Видаю свій черговий перл.