12. А ось і мої дівчата

— А чого це ти прибігла до мене? Пропонуєш знову дременути до лісу й відсидітися там, поки всі гості не роз'їдуться? — дивлюся на Діву, яка вмостилася посеред моєї кімнати, ходи тепер переступай. — Нічого не вийде, деякі з них приїхали з ночівлею. Отже зараз ми з тобою спустимося і спробуємо розслабитися. Якщо це, звісно, взагалі сьогодні ​​можливо.

Цей день настав. Субота. Я вже чую по голосах, як будинок Хижого наповнюється гостями. Він радісно вітається зі своїми друзяками, ті гучно гомонять басом. Серед чоловічих голосів дуже впевнено вирізняються жіночі. Заливисто регочуть. Весело їм. Напевно, ніжно обіймають цю бородату заразу, жартують із ним.

Не зрозумій чого я раптом так рознервувалась?!

Потрібно просто ще раз прокрутити у голові всі акценти. І найголовніший – я працюю на Северина Хижого, я його асистентка. Нічого особистого. Ми з ним не пара.

Тоді якого біса мої клепки розхитує це загадкове «але»?

Купальник одягаю під світлу футболку та легкі літні шорти. На ногах шльопки. Мінімум макіяжу. Знаю, що підемо на річку, але мені все одно закортіло підмахнути вії тушшю. Сподіваюся, не потече. Ось-ось уже має під'їхати Єгор, але мені ще треба забігти до Зої, попросити її про послугу.

Діва плентається слідом за мною. Немов Хижий навмисне приставив свою собацюру за мною стежити.

Зоя, як зазвичай, у навушниках, не чує ні стукоту у двері, ні мого «Привіт».

Доводиться штурхнути її в плече, щоб вона мене помітила.

Зоя дуже приваблива дівчина, попри її рішення пофарбувати волосся в синій та обвішатися пірсингом. У неї такі красиві виразні сірі очі та грайлива усмішка.

— А ти чого ще не з гостями? — Запитує вона в мене першою. — Чекаєш від Хижого особистого запрошення?

Мені здається її по повній розважає наше амурне протистояння з босом, і вона явно поставила на свого хрещеного.

— Сама ти щось теж не поспішаєш. Слухай, красуне, у мене до тебе є одне прохання. Як би делікатніше висловитись... Сьогодні приїде мій молодший брат, йому двадцять один і він капець який сором'язливий. Ти не могла б його трохи розворушити?

— О, молоденьких підвезуть! А то я вже було думала, що мені доведеться підморгувати дідкам і вдавати, що їхні жарти вмерти, які смішні. А наскільки мені можна розворушувати твого брата? — кидає мені з зухвалою усмішкою.

Вже уявляю, в якому шоці буде мій малий, коли ця напориста дівчина, яка на відміну від мене не має жодних комплексів, візьме його в оборот.

— Наскільки зможеш, — впевнено даю дозвіл. Сподіваюся, братику, ти впораєшся і хоч трохи розчохлишся.

— Ходімо, спустимося разом. Сьогодні обіцяють аномальну спеку як для травня місяця. Ти в курсі, що морозилка забита смачнючим морозивом чотирьох сортів? — хитро посміхається Зоя і чуйка мені підказує, що вона вже щось задумала. — Візьмемо по пачці?

— Зоя, я йду знайомитись з гостями Северина Назаровича. Якось непристойно розмовляти з людьми та лизати пломбір.

— Тобі не про гостей треба думати, — пирхає вона. — Дехто через тебе голову втратив. А ти міркуєш, наче тобі не двадцять дев'ять, а всі п'ятдесят п’ять. Анно, зізнайся собі, що тобі подобається дражнити Хижого. Чи ти думаєш, я нічого не помічаю? Я, між іншим, теж тут живу. Зроби ці вихідні для себе та для нього незабутніми. Ти зараз можеш крутити ним, як тобі заманеться. Хіба це не круто? Мисливцем може бути не лише чоловік.

— Дивлячись чого я збираюся досягти. Мені здається, що це не круто. Дражнити такого чоловіка, як твій хрещений, небезпечно через непередбачувані наслідки. Некрасиво грати почуттями інших.

Тю, і кого я обманюю?! От же ж лицемірна штучка. А що я витворяла у примірочній? А із цими пончиками? Зоя має рацію, мені настільки сподобалося дражнити Северина, що я вже сама себе боюся, бо перестаю відчувати межі, пролітаючи на знак «стоп».

— Ань, не будь занудою. Чи у вас це сімейне? — Зоя все-таки завертає на кухню, цілеспрямовано тупаючи до холодильника. — Так, Северин на тебе запав, але щоб у ньому прокинулися справжні почуття – загравань недостатньо. Якщо чесно, я ще не знаю, що такого має статися, щоб комусь вдалося підібрати пароль до його серця. …Вибирай, яке хочеш? — відкриває морозилку.

— Ха, моє серце, між іншим, теж не навстіж! — Поняття не маю, чому мене зачепили її слова щодо справжніх почуттів, але вони мене реально вкололи. — І у мене навіть немає варіантів, що такого має зробити Хижий, щоб йому вдалося підібрати до мене ключик! — нервово хапаю шоколадне.

— Н-у-у-у… думаю, що після цих вихідних для тебе дещо проясниться, — криво посміхається ця дев’ятнадцятирічна інтриганка. — А може, навіть раніше. Коли побачиш своїх суперниць. Я не хочу, щоб ці тітки причаровували мого хрещеного. Я краще триматиму кулачки за тебе.

— Ви ніби й не родичі, а такі схожі! — хитаю головою.

Северин разом зі своїми гостями засів у просторій альтанці, обплетеній безшиповими трояндами. Вони вже вистрілили своїми пружними пурпуровими бутонами, а коли зацвітуть – краса буде неймовірна.

— А ось і мої дівчата, — вимовляє Хижий, тільки-но ми переступаємо поріг, наче чекав цього моменту. — Зою ви вже усі знаєте. А це Анна, прошу любити та шанувати, — киває на мене, не проясняючи мого статусу. Жучара такий.

— Рада з усіма вами познайомитись. Вже багато чула про вашу дружню компанію, — вимовляю привітно, ковзаючи поглядом по обличчях цих незнайомців. Крім Северина, п'ятеро чоловіків та четверо жінок. Усі приблизно його віку, тобто старше за мене на добрий десяток років.

— А Анна це у нас хто? — цікавиться ефектна блондинка, старанно маскуючи свої ревнощі натягнутою усмішкою.

Вона ж не в мене спитала. Ось нехай Хижий і відповідає, а я якраз займуся своїм морозивом, яке вже почало підтікати і мені доводиться присмоктуватись до вафельного стаканчика в кількох місцях. Так… і це все на очах у мого боса.

Він бідний аж не витримав, підвівся та підійшов ближче до мене. І навіщо я лише послухала цю Зою! Напевно, зараз маю вигляд тупої ляльки.