9. То хто кого дражнить?

— Не всі секрети за один раз, Анно. Може, потім якось розповім, якщо наступного разу ти правильно сформулюєш речення, — от зараза бородата, відпетляв, перехопивши ініціативу. — Буде чесно, якщо тепер ти мені розповіси, чому така симпатична дівчина досі самотня? Анно, у тебе завищені вимоги до чоловіків? — трохи глузливо вигинає праву брову, утримуючи мій погляд.

— Мені з ними тотально не щастить. Один мій хлопець постійно мені зраджував, другий був збоченцем і запропонував мені таке, про що пристойні дівчата вголос не розповідають, третій вкрав усі мої гроші. Тому я боюся знайомитися з хлопцями, я перестала їм довіряти і кожен раз вже свідомо готуюся до провалу, — говорю чесно, як є.

— Хм... треба було разом із маззю для подряпин купити тобі ще й краплі для очей, — підтискає губи Северин.

— Чому? Почервоніли? — моргаю очима, прикидаючись дурепою.

— Ні, просто ти не помічаєш очевидного. Гаразд, відпочивай, набирайся сил. Надалі обіцяю уважніше за тобою наглядати, щоб ти більше не постраждала, — підвівшись, знову тягнеться до мене пальцями, стираючи щось в мене на підборідді. Можливо, навіть щось невидиме. Думаю, йому ще раз захотілося до мене торкнутися. І я не відхилилася. Хоча я досі вважаю ці дотики забороненими, потай все одно продовжую від них балдіти.

— Анно, який твій улюблений колір? — Раптом обертається біля дверей.

— У мене їх кілька. Малахітовий, лавандовий, горіховий. А навіщо це вам?

— Червоне мереживо тобі теж личить, — стримано посміхається. — А квіти?

— Мені подобаються будь-які квіти, — знизую плечима.

— Навіть польові волошки?

— Особливо польові, зібрані власноруч. Северине Назаровичу, ви що зібралися виказувати мені знаки уваги? — треба було додати нав'язливі чи агресивні, тому що в принципі він уже підбиває до мене клинці. Які мені попри мої переконання починають подобатися. Хоч плач, настільки сильно подобаються.

— Я? Анно, як ти могла про мене таке подумати? — удавано обурюється Хижий. — Просто, раптом я зустріну хорошого хлопця, який зміг би тобі підійти. Тоді я вже знатиму, що йому порадити, що йому підказати, щоб він вразив мою помічницю з першого разу.

— Ви навіть не уявляєте, як я ціную вашу турботу, Северине Назаровичу, — вставляю шпильку у відповідь.

— Саме на це я й розраховую, — корчить мені мармизу і виходить з кімнати, в якій різко стало порожньо. Хижий вміє заповнювати простір, наповнюючи його незабутніми вібраціями навіть коли хмуриться. Яскрава особистість, що тут ще сказати.

Я мала рацію, він мені все-таки наснився і сон, між іншим, носив еротичний характер. Мене аж без будильника підкинуло о сьомій ранку. Дві хвилини йде на те, щоб відігнати від себе ману мого солодкого сну, ще одна на усвідомлення того, що сьогодні мене пожаліли і не стали стягувати о п'ятій ранку. Тож моя жертва була недаремною, подряпані коліна, зате виспалася.

Швиденько умиваюся та чепурюся. Тіло вже не так болить, навіть самостійно спустилася, не довелося кликати боса на допомогу. Хоча… відчуття, коли він ніс мене на руках були п'янкими й шалено запаморочливими. Таке не забувається.

На кухні тільки Зоя, сьорбає каву і витріщається у свій телефон.

— Доброго ранку. А де Северин Назарович?

— Вже скучила? — хитро посміхається вона. — Він захворів, у нього любовна лихоманка. Жартую. Хижий, не зраджуючи своїм правилам, схопився о п'ятій ранку, розім'явся, прокачав чакри дихальною гімнастикою, облився холодною водою, поснідав сирниками і тепер бадьорий та прекрасний засів у своєму робочому кабінеті. А тебе, як бачиш, наш суворий чолов’яга пожалів і дав поспати. Вчиться бути дбайливим чоловіком, — знову сміється. — Ну, добренько, у мене сьогодні в універі аж чотири пари. Піду, водій уже зачекався.

А у мене робочий день офіційно починається з восьмої, тож я ще маю час спокійно випити кави і налаштуватися на продуктивний забіг. Вмикаю каву-машину, роблю собі капучино, кладу на блюдце три рум'яні сирники та йду в альтанку. Хочеться подихати ранком, послухати пташок. …Але моя блаженна самота тривала рівно три хвилини.

— Як спалося, Анно? Як ти почуваєшся? — сідає поруч зі мною Северин. Прискакав.

— І вам добрий ранок. Чудово спала, — виразно зітхаю, згадуючи свій еротичний сон, де наші стосунки з Хижим розвивалися надто бурхливо та палко. — Подряпини змастила самостійно. До роботи готова. А ще я страшенно рада, що ви не стягнули мене за ногу на світанку. Заробили від мене плюсик до карми.

— Усього лише один? — Іронічно вигинає брову. — Ти не брала із собою купальник?

— Я про це якось не подумала. Бажаєте запропонувати мені поплавати у вашому шикарному басейні? Та, на жаль, я не вмію плавати. А в шезлонгу біля басейну я можу й у шортах посидіти. Сонце шкідливе для шкіри, — бігом кусаю сирник, щоб не розкручувати думку в голові з приводу того, що мені було б цікаво подивитися на боса в плавках. Безсоромна я морда все-таки. Корчу з себе правильну, а сама про що думаю?

— Ми в неділю компанією збираємось на річку. Тож купальник тобі знадобиться, бо ти йдеш зі мною. Сьогодні у нас зустріч із постачальниками. Потім заїдемо до якогось торговельного центру. Не хвилюйся, плавати теж навчимо. Серед моїх друзів є майстер спорту з плавання, який тренує нашого українського чемпіона.

— А що це ви розкомандувалися, Северине Назаровичу? А запитати чи хочу я йти на ту річку, чи не боюся води, бува не треба? — Повертаю до нього обличчя. І коли це він встиг підсунутись до мене так близько?

— Бо я твій бос, Анюто. Ти купу разів це підкреслила. А боси зазвичай командують своїми помічницями, — вимовляє чи то з сарказмом, чи то з докором.

— А якби я стала вашою коханкою, ви б не командували? Цікавлюся суто теоретично.

— Суто теоретично, в такому разі все було б трохи інакше, — божечки, Хижий ще трохи нахилився до мене і я майже торкаюся його бороди кінчиком свого носа.

— Це ж як? — ніяк не можу від нього відчепитися.