8. Оце так сервіс!

Вже й відпочила, і сяк-так помилася, й переодягнулася, а таке відчуття наче мене кілька годин у центрифузі крутило. Все тіло болить.

Двері тихенько прочиняються й просовується винуватий писок Діви.

— Іди звідси, нахабна мордо, я на тебе досі злюся! — сердито кидаю я їй.

— І на мене також? Чи це ти мені? — За секунду просовується бородата голова боса. — Я тобі вечерю приніс, щоб ти не спускалася. То чи можна нам увійти?

— Нічого собі, якийсь сервіс, — червонію сильніше, ніж зазвичай, розмова з Зоєю таки дала свій результат. Добре, що одягла чисту білизну та довгу футболку. — Звичайно, заходьте, Северине Назаровичу.

Оце круто влаштувалась, бос носить на руках, тягає вечерю в ліжко, працювати не дозволяє. Лафа!

— Взяв для тебе найсмачніше, але спочатку ми обробимо твої подряпини, щоб швидше загоїлися, — ставить тацю на комод. — Спеціально відправляв водія до аптеки, де йому порадили класну мазь, — Хижий сідає на краєчок ліжка, з діловим виглядом стягуючи з мене ковдру. Глибоко вдихає повітря та завмирає на кілька секунд, дивлячись на мене. Мліє. Це вже навіть мені очевидно. Нервово ковтає, стрепенувшись, бере з таці тюбик з маззю.

— Северине Назаровичу, я й сама можу змастити ці нещасні подряпини, — слабо заперечую. Я ніби розумію, що це неправильно, так не повинно бути, але мені все важче чинити опір цьому задоволенню. Мені подобаються його дотики. Капець…

— Анно, в тому, що з тобою сталося, є моя провина. Дозволь мені зробити для тебе хоч щось, — усім своїм виглядом показує, що він боротиметься за право змастити мої подряпини.

Це симпатія чи вже така форма збочення?

— Наступного разу просто відпусти її, нехай собі біжить. Хоча, про що я таке кажу? Який наступний раз? Його не буде! Я тебе більше в ліс одну з собакою не відпущу.

— Я злякалася, подумавши, що коли відпущу повідець, Діва заплутається десь в чагарниках і ще задушиться. А втримати її у мене сил не вистачило, — бурмочу і, затамувавши подих, спостерігаю, як Хижий максимально ніжно змащує мої подряпані коліна.

Хоч би мені вистачило стійкості гідно це витримати, не дай Боже почати схлипувати від задоволення, бо тоді… Северин на радощах мене з голови до ніг намастить цією своєю супер-маззю.

— Піднімай футболку, — командує хрипко. Здається, мого боса вже торкнуло, бо якось дивно він склав ковдру в себе на колінах, мабуть, щоб я нічого такого не помітила.

Слухняно задираю футболку, оголюючи свій животик. Ну, якщо він хоче полоскотати свою нервову систему... Спершу на мені були чорні трусики, тепер червоні, одягла ажурні, як відчувала, чорт забирай. Таке враження, що Хижий вже навіть перестав дихати. Вичавив мазь собі на кінчик пальця і ​​повільно втирає в мою довгу криву подряпину на животі. Так старанно й не поспішаючи, наче вона розміром зі злітну смугу.

— Що ти відчуваєш, Анно? — питає ледве чутно.

— Відчуваю, що шраму не залишиться. А ще точно знаю, що в цьому світі навряд чи знайдеться хтось окрім вас, хто зміг би так довго ялозити пальцем по моєму животі й при цьому не дихати, — не змогла змовчати. Однозначно тепер мені кілька ночей поспіль снитиметься ця картина.

— Це тому, що я все роблю з толком, — хмикає Северин. — А тепер поїш, доки не охолонуло.

Дочекавшись, поки я зручно всядуся, ставить мені на коліна тацю на ніжках і знімає кришку з великої тарілки. Овочевий салат, м'ясо кролика та фаршировані печериці. Трохи слиною не вдавилася.

— Ох, як смачно пахне, — тягнуся за виделкою, згадую, що бос не відчуває запахів й починаю подумки собі докоряти. — Вибачте, Северине Назаровичу, що торкнулася цієї болючої теми.

— Не страшно. Вірю, що одного разу в моїй голові щось клацне, і я знову стану нормальним. На радощах три дні поспіль нюхатиму все, що мені трапиться. Їж, не соромся. Я посиджу з тобою, складу тобі компанію. Люблю дивитись, як люди їдять.

— Люди? — Заливаюсь фарбою, запихаючи за щоку шматочок м'яса. Він тут господар, не виганяти ж боса з кімнати. Бідолашний старався, прибіг, приніс вечерю, змастив подряпини. Напевно, якщо попрошу він мені й колискову заспіває. — Северине Назаровичу, можна питання? Про що мріє така людина, як ви? — не сидіти ж мовчки, хай хоч розважить мене балачками, поки я лопаю вечерю.

Задумався на кілька секунд.

— Стадію успішного успіху, визнання та багатства я вже пройшов. Звичайно, я й надалі розвиватиму свій бізнес, але настав час для зміщення пріоритетів. Тепер мені хочеться, щоб у моєму житті з'явився той, кому я все це зможу залишити.

— Северин Хижий мріє про дітей?

— Певно, що так.

— А дітей ви хочете від коханки чи від дружини? — От якого біса я полізла до нього з цими питаннями. І головне, сама не помітила, як завернула до його нещодавньої пропозиції стати його коханкою.

— Від жінки, яка мене щиро покохає, а я покохаю її, — викрутився, пропалюючи мене своїм пильним синім поглядом.

— Упевнена, ви зустрінете цю особливу жінку, — опускаю очі в салат. Навіть попри гостро-делікатну тему та легку напругу в кімнаті, між нами все одно зберігається ця загадкова інтимність.

— Ага. Я теж так думаю, — хмикає Хижий.

— Вона ж, напевно, повинна мати якісь супер якості? Розкажете які саме? Видивлятимемося її разом, тоді точно не пропустимо, — мене розбирає просто шалена цікавість! Аж свербить, так хочеться знати.