6. Пошкрябана та зачарована

Саме, коли Северин викладає на хліб сир та шинку, ковтаючи слину, бо страшенно хочу їсти, з подивом для себе зауважую, які у нього гарні довгі пальці. Йолки-палки... цими пальцями можна зробити стільки всього приємного...

Якого греця? Безсовісна! Не можна про таке думати! Але мою фантазію вже понесло, вже уявляю, як ці пальці мене чіпають, з такою самою ніжністю, як Хижий бере шматочок помідора. Імпульсивно стискаю стегна, відчуваю, що червонію і заплющую очі. …Ох, дівко, бос якось на тебе неправильно впливає. Разом з апетитом зростає потреба у ніжності, хочеться, щоб хоч на п'ять хвилин мене обійняли сильні чоловічі руки. Цікаво, а коли Северин цілується він сильно лоскоче своєю бородою та вусами? Чи це, навпаки, приємно?

Так… треба хапати бутерброд і тікати.

— Отже, на ці вихідні я вам потрібна? Шкода. У мене там брат удома сам лишився.

— Наскільки я зрозумів, він у тебе вже дорослий. Запроси його сюди, нехай познайомиться з Зоєю. У суботу зберуться мої друзі, дехто приїде з ночівлею. І мені буде потрібна моя… помічниця, — вимовляє вкрадливо-загадковим тоном, подаючи мені бутерброд. На емоціях відкушую великий шматок і з насолодою жую, облизуючи губи. А Хижий у цей момент знову висне, дивлячись, як швидко я втоптала бутер.

— Візьми і мій, — підсовує мені тарілочку зі своїм бутербродом. — Ти так смачно їси. Не відмов мені в задоволенні.

— Ви серйозно? Щодо запрошення для мого брата?

— Абсолютно. У тебе тут ... — тягнеться до мене рукою, стирає соус з мого підборіддя і смачно облизує кінчики своїх сексуальних пальців. Йо-пе-ре-се-те… Що відбувається? Почали з бутербродів, а закінчити можемо деінде. Ох, про це краще не думати.

— Дякую. Все дуже смачно. …Я, мабуть, піду погуляю з собакою. Мені треба провітрити мозок! — хапаю Діву за нашийник. Бідолашна собацюра всю підлогу в кухні слиною заляпала, бо їй ніхто бутерброда не запропонував. У фойє знімаю з гачка її повідець. Це не складно, головне, подалі від Хижого з його несподіваною еротичністю.

— Тільки недалеко. І обережно, вона досить сильна, — кидає він мені в спину.

Ну, що зі мною, дитиною асфальту, може статися на лісовій стежці? Думала я рівно до того моменту, як перед Дівою вискочила білка… Вас колись собака розміром з теля тягала по всьому лісі? Причому, коли ви вже не на своїх двох, а теліпаєтесь на пузі, здираючи коліна об усі корчі, міцно обмотавши повідець навколо зап'ястя? А я, як на зло, ще й шорти одягла…

Думаю, Северин почув мої ридання, сидячи у себе в кабінеті, бо вискочив з хати такий наляканий, а коли побачив мене — схопився за серце. Зате собаку вигуляла…

— Боже... Анюто... — ох, він ще жодного разу не дивився на мене мало не плачучи. — Тепер знатиму, що одну тебе за ворота випускати не можна. Ходімо… спробуємо тебе відмити та обробити подряпини.

Веде мене на кухню, дістає аптечку.

— Роздягайся, — але за фактом сам стягує з мене футболку та шорти. Отакої… не думала, що «красуватимуся» перед босом в одній білизні саме за таких обставин.

— Не дивіться на мене так... мені соромно, — схлипую.

— Я дивлюсь, де ще є подряпини, а не роздивляюсь твої принади. Не хвилюйся, ти в будь-якому випадку дуже гарна. Присядь на стілець, — опускається переді мною на коліна, щедро змочує ватку антисептиком і починає максимально дбайливо протирати мої збиті коліна.

— Ай! Подуй! Подуй швидше! — кричу, як маленька дитина, а Хижий слухняно дмухає на мої подряпини, роздуваючи щоки. З переляку перейшла на «ти», сподіваюся, він не помітив.

— Треба змасти зеленкою, буде як у дитинстві, — бурмотить.

— Ні, тільки не зеленкою.

— Трясця... на животику теж подряпина, — застигає, кусаючи свою нижню губу. — Це складніше, ніж я гадав.

— Чому? Давайте, я сама оброблю.

— Стій смирно, — натискає владною інтонацією. — Складно, Аню, бо я чоловік… який давно не мав жінки. Але мені будь-яка не потрібна. Я на тебе запав. Кажу прямо, як є. Втім, тобі переживати з цього приводу не потрібно, я без твого дозволу ніколи межу не перетну.

— Ви мій бос... — розгублено видихаю. Капець, оце ситуація.

— Я в курсі. І те, що я тобі не подобаюсь, я теж пам'ятаю, — посміхаючись, дмухає на мою подряпину на животі.

Ну-у-у… зараз я вже не така категорична, хоча все одно вважаю це поганою ідеєю.

— Ми повинні поводитися, як професіонали, не змішуючи особисте з роботою. Так буде правильно, Северине Назаровичу. За таких умов я зможу зберегти своє місце на фірмі. Інтрижки ні до чого хорошого не призводять, — охрініти, оце я правильна, аж самій від себе гидко. — Тому вам краще знайти собі жінку поза офісом.

— Саме так і зроблю, — пильно дивиться мені у вічі. — Ми домовилися, Анно? Ти залишишся на ці вихідні? У суботу вранці я відправлю водія за твоїм братом.

— Добре, — чомусь відповідаю пошепки, зачарована густою синявою його очей.

— А тепер відпочивай. Даю тобі лікарняний до кінця дня. …Дуже болить? — Не можу передати наскільки мені приємне його співчуття.

— Тіло болить не так, як ображена гідність, — зітхаю. — Ви тепер з мене все життя сміятиметеся, згадуючи цей курйоз.

— Сміятимусь? — здивовано скидає брови. — Ти знову помиляєшся, Анно.

— Ого! — На кухню забігає Зоя, виймаючи навушники й ошелешено дивлячись на нас з Северином. — Оце сцена!

— Це не те, про що ти подумала, — підхоплююсь, скрикую від болю і... висну на руках у Хижого, який обіймає мене зовсім не як бос.