4. Цього не буде!

— Н-і-і-і-і… Северине Назаровичу… ну це вже перебір… Навіщо ви лижете мені п'яти? Лоскітно, — бурмочу, смикаючи ногами. Намагаюся прокинутися і ніяк не можу. Нарешті мені якось вдалося розплющити одне око. — А… то це ти, — кажу собаці майже розчаровано. Хрюкнувши від сміху, сповзаю з ліжка. — А мені спросоння здалося, що це твій господар мені ніжки облизує. Ще подумала якийсь у нього шорсткий язик... От дурко.

Вмиваючись, продовжую сміятися. Сяк-так зав'язавши волосся, виходжу надвір, зіщулившись від ранкової прохолоди. Травень місяць, а о п’ятій ранку щось не жарко. Северин уже робить розминку посеред газону.

— Северине Назаровичу, може, поки ви тут вітаєте всесвіт у позі журавля, я могла б і подрімати зайві сорок хвилин? Навіщо мені робити зарядку разом з вами?

— Щоб бути цілий день активною та продуктивною. Годі скиглити, Анно. Починай рухатися.

— Садист, — бурмочу собі під ніс.

— Дівчино, я все чую!

Мені легше застрелитися, аніж займатися спортом. Я не фанатка від слова «зовсім». У мене одразу підскакує тиск і падає рівень позитиву через цю примусову активність. Ну, що в цьому хорошого? Від здорового восьмигодинного сну користі значно більше!

— О-о-о… моя бабця скаче втричі веселіше за тебе! — підколює мене Северин.

— Ось зі своєю бабцею і розминайтеся! А до обов'язків асистентки це не входить! — гарчу, ледве стримуючись, щоб не послати його куди подалі.

— Ти така злюка, — сміється, тепер я точно знаю, що наш бос це вміє. — Не знаю чому, але мене це заводить.

— Звісно ... у вашому віці вам, напевно, вже складно заводитися просто так, — кривлюсь, скорчивши йому мармизу.

— То ти ще й грубіянка? Крім того, що ледащо? — А він як спеціально мене дістає. От буде хохма, якщо ми тут поб'ємося замість довбаної зарядки. Вже бачу ці заголовки: «Відлупцювала боса на світанку прямо перед його будинком», «Конфлікт з начальством на ґрунті здорового способу життя».

— Не всім людям підходить спорт, щоб ви знали, Северине Назаровичу! Сьогодні ви подобаєтеся мені ще менше!

— Анно, ти що у школі не любила фізкультуру? — йому ще вистачає нахабства щиро дивуватися.

— Уявіть собі, не любила! Я її в основному прогулювала і випрошувала собі гарну оцінку зі сльозами на очах! А ще урок фізкультури не починався о п'ятій ранку!

— Мене ти своїми сльозами не проймеш. У тебе просто нема правильної мотивації. А якщо за ранкову розминку я платитиму тобі окремо? — дивиться на мене, хитро примружившись.

— То ви думаєте, що я аж настільки люблю гроші? — стрімко підходжу впритул до цього нелюда. — А ось і ні! Я не настільки жадібна!

— М-м-м… то ти не користолюбна. Це добре, — а йому весело, чорт забирай. Ти диви як він підбадьорився! — Половина офісу вже вдавалася б від заздрості. Гаразд, якщо не хочеш потрясти дупою, тоді записуй питання, які я маю обговорити з начальниками відділів.

Продовжуючи займатися, Хижий диктує, а я, бігаючи за ним, намагаюся все записати. У результаті через сорок хвилин йду в душ змилена, як коняка. Потім снідати та працювати з поштою боса. Ближче до обіду Северину припекло заявитися на завод, я звичайно ж за ним хвостиком, який занотовує кожне слово великого боса.

Якщо мене розбудити на світанку… Та якщо будь-яку людину підняти ні світ, ні зоря — у будь-якому разі почне хилити в сон уже десь після обіду та ще й у машині. Коротше, прокидаюся від того, що хтось грайливо смикає мене за вушко. Розумію, що лежу у Хижого на коліні, ще й слину йому на штанину напустила, так солодко мені спалося. Трясця…

— Хоч бери та звільняйся, — присоромлено бубню, відповзаючи від нього на сидінні.

— Ну, я тебе так просто не відпущу, — сміється він. — Розслабся, Анно. Сьогодні ти заснула в мене на колінах, завтра я на твоїх засну.

— Глузуєте з мене? Зате я відповідальна та старанна.

— Що є, то є. Я ціную твою старанність, Анно. Мені ще ні з ким так комфортно не працювалося, попри всі ті курйози, в які ти примудряєшся встрявати, — вимовляє Северин м'яко, і я вперше чую від нього таку інтонацію.

— Правда? — схлипую. Дідько, так іноді хочеться, щоб мене приголубили. Я вже й забула, коли мене востаннє цілували. Ну ось… починаю себе жаліти, хочеться солоденького. У мене «ці дні» на горизонті. А тут ще бос зі своїми приколами.

— Чесне слово, — киває Хижий. — Подумую залишити тебе собі назавжди.

— Розмріялися, — зітхаю, а він задоволено гмикає.

Все складніше стає завзято ігнорувати той факт, що наші стосунки «бос-підлегла» просякнуті якоюсь дивною довірчою близькістю. І я не знаю, хто став тому причиною.

На заводі Хижий користується абсолютною повагою, починаючи від начальника цеху і закінчуючи простим вантажником. І це не лицемірство, люди дійсно цінують його як грамотного роботодавця, а деякі дівчата, адже бригади, які збирають джгути проводів переважно жіночі, кокетливо стріляють в нього очима. Але Хижий вдає, ніби він цього не помічає.

— Северине Назаровичу, а ви взагалі в курсі, скільки вродливих та хороших дівчат на вас задивляться? — Запитую на зворотній дорозі. — І якби ви справді захотіли завести собі… подругу, охочі вишикувалися б у чергу, — уперто не вимовляю слово «коханка», наче воно якесь для мене образливе.

— Навіщо мені дивитися на вродливих та хороших, коли я вже для себе обрав? — приголомшує мене своїми словами і хитро коситься в мій бік. Знову на мене натякає? Та що він у мені такого знайшов? Та ну... цього не буде!