3. Цікаво, чим ти пахнеш?

Кімната, в якій мене оселили, бездоганна, велика, світла, з хитрими дизайнерськими штуками та ліжком, на якому я точно почуватимуся богинею. Ага… кирпата богиня з Троєщини. З кредитом, боргами за комуналку та невгамовним оптимізмом. Речі потім розпакую, у мене їх небагато.

Зараз потрібно влаштувати собі екскурсію по дому, щоб знайти робочий кабінет Хижого. От він любить влаштовувати мені квести. Головне, на собацюру не натрапити.

Два місяці, Анно. Ти зможеш, ти вперта, ти не звикла здаватися, жодні чоловіки з хижими прізвищами тебе не залякають.

Три хвилини, а я вже закохалася в цю кухню та крутезну вітальню. Так тепло і затишно у цій оселі, що я не можу відмахатися від думки, що дім мене вже обрав. Якби я стала тут господинею... Ні-ні-ні, щось мене не в той бік заносить, мріяти треба про щось здійсненне.

Штурхаю чергові двері й нарешті потрапляю до знайомої мені атмосфери робочого кабінету Северина Назаровича.

— Документ на столі. Прочитай та підпиши. Ти не маєш права розповідати або розпускати плітки про те, що ти тут побачиш чи почуєш, інакше мої юристи притягнуть тебе до відповідальності. Стандартна процедура, — вимовляє не обертаючись, стоячи біля стилажу з книгами.

— Знала б, завела собі кілька подруг, щоб було з ким порушувати закон, пліткуючи про вас, — відповідаю жартома, потягнувшись за папірцем. Текст справді стандартний. Бос хоче захистити своє приватне життя, це його право.

— Анно, у тебе немає подруг? — лунає в мене вже над вухом і це змусило мене підстрибнути.

— Я погано сходжуся з людьми. Зате я пройшла курси самооборони і якщо ви ось так до мене підкрадатиметеся, Северине Назаровичу, ризикуєте отримати в ніс, — ставлю підпис, щоб скоріше звідси змитися. Наскільки я зрозуміла, на сьогодні мій робочий день закінчено.

— Цікаво, чим ти пахнеш? — Замислено вимовляє Хижий, не відсунувшись ні на міліметр.

— Понюхайте. Один раз так і бути я вам дозволяю, — в принципі, я дівчина доброзичлива, ворогувати з босом наміру не маю. Якщо зі мною по-доброму, то я теж у боргу не залишуся. Про коханку він, напевно, невдало пожартував, але якщо нам доведеться жити в одному будинку ми ж можемо якось по-людськи спілкуватися, не порушуючи субординації, звичайно.

— На жаль, я не відчуваю запахів. Лікар каже, що це психосоматика, щось нервове, — Хижий підтискає губи, видавши мені один зі своїх секретів.

Трясця… насправді біда в людини. Ні запаху кави, ні аромату свіжої випічки, ні ранкової свіжості людина не відчуває. На запахи, між іншим, припадає левова частка наших насолод. Що за життя, коли ти не можеш посмакувати ароматним борщем, не пам'ятаєш, як пахне земля після дощу.

— Мені так шкода ... — переймаюся співчуттям і вже грізний бос не здається мені монстром.

— Вечеря о сьомій. Без запізнень, — вимовляє, нахабно вивчаючи зблизька мій писок. — У тебе дуже симетричні риси обличчя, Анно. Твій профіль ідеально підійшов би для середньовічної монети з чистого золота, — клянуся, це найдивніший комплемент з усіх, що я чула за своє життя.

— Дякую… напевно. З моєї зарплати вираховуватимуть за їжу та проживання? — треба терміново міняти тему, а то вже й я почала замислюватися, що таких синіх та пронизливих чоловічих очей я ще ні в кого не бачила. Не дай Боже пропущу момент, коли він почне мені подобатися як чоловік… Шури-мури з босом я точно крутити не збираюся.

— Ні. Щоб ти знала, я дядько абсолютно не дріб'язковий. Та й скільки ти там їси? Як пташка?

Ох даремно він так, моя тендітність ввела його в оману. Коли я голодна, то жеру наче добрий мужик. І не гладшаю. Ось така в мене суперздібність.

— Є якісь побажання до кухаря? Може, у тебе алергія на щось? — Ти подивися, які ми уважні та гостинні.

— Я не перебірлива і не примхлива. Побачимося о сьомій.

Але я не відразу повернулася до своєї кімнати, я ще облазила весь перший поверх, вивчила планування так би мовити. Бо я дівчина хоч і скромна, але допитлива, тут нічого вже не вдієш.

Не знаю, з якого переляку мені захотілося надіти до вечері сукню. Я б так і зробила, якби взяла з дому хоч одну. Але натомість я нагребла футболок та джинсів, щоб бути мобільною, функціональною, завжди в русі і абсолютно… не сексуальною. Трясця, якого біса мене починає хвилювати власна сексуальність? Спускаюсь без запізнень, як зразкова дівчинка. Северин за моєї появи навіть галантно підвівся з-за столу, він у нас, виявляється, ще й джентльмен. І чому він в офісі жодного разу не був двометровою бородатою лапочкою?

Останньою до нас приєдналася Зоя. Якщо чесно, коли я її побачила, то не відразу змогла підібрати щелепу. Усюди пірсинг: у носі, бровах, на язиці. Волосся синє, на шиї татуювання. Прийшла надута, всілася та мовчить.

— Не зрозумів? — О, впізнаю грізний тон Хижого. А я вже подумала, що вдома він милий та пухнастий. — Це так ти намагаєшся бути чемною? Де твої манери, Зоя? Познайомся, це Анна, моя помічниця.

— Здрастуйте, — без особливого ентузіазму вітається вона зі мною.

— Я відібрав у неї телефон та посадив за татуювання під домашній арешт на два тижні, тому Зоя сердиться і поводиться неналежним чином, — вимовляє Северин, швидше розмовляючи з самою Зоєю, а не намагаючись пояснити мені ситуацію. — А якщо Зоя не прийде до тями, я відправлю її до закритого інтернату в Англії на цілий рік.

— Ну і нехай! Там, напевно, краще, ніж у твоїй в'язниці! — спалахує вона. — Я вже повнолітня, і можу робити зі своїм тілом, що хочу, а ти поводишся так, наче я дитина, а ти мій батько!

— Я вважаю, що юна дівчина не повинна мати вигляд, наче вона з банди неформалів-безпритульників. Навряд чи твій батько, який довірив мені твоє виховання, хотів би бачити тебе розфарбованим опудалом. А ти, Анно, як вважаєш? — пронизливо-синій погляд тепер впивається в мене.

— Ой, а можна не втягувати мене у свої сімейні розбірки? — я страшенно не люблю приймати чийсь бік у таких ось суперечках.