1. Несподівана пропозиція

Гадаю, людей, які дійсно щиро та від душі обожнюють Северина Хижого вкрай мало і моя скромна персона також не серед них. Тому що наш бос нестерпно-вибагливий, непомірно суворий і завжди незадоволений хрич. Я вже три місяці як стажист і жодного разу не бачила, щоб цей узурпатор усміхався.

Передбачалося, що я взагалі тихенько собі працюватиму у відділі кадрів і бачитиму Хижого якомога рідше, але його асистентка, як на зло, зламала ногу і комусь спало на думку тимчасово запропонувати мою кандидатуру. Хай їм грець… Ніхто навіть не спитав, подобається мені ця дурна ідея чи не подобається. Якщо чесно, я його відверто побоююсь. Три дні ходила за ним тінню та гикала на нервах, неабияк його цим забавляючи.

Сьогодні понеділок і я, як завжди, збираюся на роботу в авральному режимі, бо ще не траплялося таких понеділків, щоби я не проспала.

— Єгоре, не забудь сховати масло в холодильник, після того як поснідаєш! Ти мене чуєш? — кричу братові, бігаючи по квартирі, наче підстрелена. — Дідько, ти не бачив мого гаманця? Єгоре!

— Здуріти, яка ж ти голосна і неспокійна, — виповзає він зі своєї кімнати сонний та скуйовджений. — Вали вже на свою роботу. Вранці навіть у наших сусідів нервовий тік через тебе.

— Звісно, у всьому звинувачуй сестру. Тобі вже двадцять один, а мені й досі доводиться бути твоєю нянькою і по триста разів тобі про все нагадувати! — так і не знайшовши гаманець, хапаю двадцятку з комода, взуваюся на ходу і вибігаю з квартири, боячись запізнитися на маршрутку.

І звичайно ж Хижий вже на роботі, бо цей дивак-трудоголік приходить раніше за всіх разом зі світанком. Не дивно, що він знову, прямо з порога, нагороджує мене невдоволеним поглядом, хоч я бігла від самої зупинки.

— Доброго ранку, Северине Назаровичу. Я ж наче не запізнилася, — про всяк випадок дивлюся на годинник, рівно восьма. Що не так?

— Угу. Водички попий, бо таке враження, що за тобою з собаками гналися, — вимовляє, не відриваючи погляду від монітора. — А тепер присядь. Анно, скільки тобі повних років?

— Двадцять дев'ять. А що? — Не зрозумію, чого це раптом він особисто зацікавився моєю персоною. Витягуючи шию, намагаюсь роздивитися, що за документи лежать на його столі.

— Сім'я? Чоловік, хлопець, діти?

— Тільки молодший брат, який цілодобово грає у свої ігри, відмовляючись ходити на заняття в універ, — зітхаю, хоч йому поскаржуся. Втім, бос мені навряд чи із цим допоможе.

— Тобто проблем не виникне, якщо тобі доведеться на якийсь час перебратися до мене? — карбує слова сухим тоном, не знайшовши часу навіть подивитися мені в очі після свого дивного питання.

— У сенсі перебратися до вас? — ціпенію.

— Довго аналізуєш, Анно, — нарешті нагороджує мене поблажливим поглядом, фіксує його на мені і не дай Боже в цей момент я посмію відвести очі. — Із завтрашнього дня у моєму кабінеті починається ремонт. Кілька місяців доведеться працювати з дому. Ти моя асистентка. А оскільки я живу за містом, ти нізащо не приїжджатимеш вчасно. Тож поживеш у мене.

У мене аж душа у п'яти гепнулася. Цього ще не вистачало жити з Северином Хижим під одним дахом 24/7. Ой, мамочки! А чи можна мені відмовитися від цієї каторги?

— Анно, а ще мені потрібна коханка, — додає він, насупившись, поки я борюся з внутрішньою панікою. — Я людина зайнята, неодружена…

— Може, вам краще магній спершу пропити? — ляпаю, соваючись на стільці. Я звичайна стажерка, де я йому ту коханку нарою? Якщо раптом так припекло, то сам іди та шукай, чортяка бородата.

— Схоже, що я жартую? — Примушує мене зіщулитися своїм грізним позирком. Чому мене ніхто не попередив, що я ще й його інтимним життям маю займатися?

— Бажаєте, щоб я влаштувала кастинг?

— Який збіса кастинг? Я тобі пропоную! — пирхаючи, втрачає терпець, поки я шоковано моргаю лівим оком. Здається, це мені стане в нагоді і магній, і нова робота.

— Та ну, Северине Назаровичу, не вигадуйте. Ви не в моєму смаку, — щиро кажу, як є, чесність наш бос цінує.

— Хм… Не подобаюсь? Обіцяю, за місяць ти будеш іншої думки. Не бійся, нав'язуватись чи примушувати не буду, не в моїх правилах. Ти сама захочеш. А тепер виймай зубну щітку з кіс і трохи попрацюй у моєму ритмі. Бачив, що дівчата іноді заколюють волосся олівцями, але щоб зубною щіткою…

Мені здалося чи ось ця крива гримаса була усмішкою? Він з мене кепкує?

Червона, як помідор, сідаю за свій стіл. Це ж треба, я так і маршруткою їхала... позорисько. Лізу у верхню шухляду в пошуку резинки для волосся. О, а ось і гаманець. Склерозниця, я його тут забула. У голові гудуть думки наче величезний рій розтривожених бджіл, але цікавість таки бере гору.

— Северине Назаровичу, а чому ви запропонували саме мені бути вашою… ну… цією… — мені соромно вимовити це слово вголос. А цей гад як навмисне вигукує його на весь кабінет.

— Коханкою? От якби ти погодилася, то дізналася б, а тепер не скажу.

Та він знущається! І я практично впевнена, що йому це приносить задоволення! Зараза така.

— А вони у вас взагалі були? — Знову бовкаю дурню і Северин пирхає ще голосніше.

— Ні, я до сорока років так і залишився незайманим хлопчиком-дзвіночком, — уїдливо кидає він, насупивши свої виразні брови.

— Просто я припустила... Адже ви не слухаєте сучасної музики, тільки Моцарта та Бетховена... Може ви, як останній динозавр минулої епохи, чекаєте одну єдину.

— Анно, стулися та працюй нарешті. Про кохання якось іншим разом поговоримо.