Розділ 1

Гадаю, людей, які дійсно щиро та від душі обожнюють Северина Хижого вкрай мало і моя скромна персона також не серед них. Тому що наш бос нестерпно-вибагливий, непомірно суворий і завжди незадоволений хрич. Я вже три місяці як стажист і жодного разу не бачила, щоб цей узурпатор усміхався.

Передбачалося, що я взагалі тихенько собі працюватиму у відділі кадрів і бачитиму Хижого якомога рідше, але його асистентка, як на зло, зламала ногу і комусь спало на думку тимчасово запропонувати мою кандидатуру. Хай їм грець… Ніхто навіть не спитав, подобається мені ця дурна ідея чи не подобається. Якщо чесно, я його відверто побоююсь. Три дні ходила за ним тінню та гикала на нервах, неабияк його цим забавляючи.

Сьогодні понеділок і я, як завжди, збираюся на роботу в авральному режимі, бо ще не траплялося таких понеділків, щоби я не проспала.

— Єгоре, не забудь сховати масло в холодильник, після того як поснідаєш! Ти мене чуєш? — кричу братові, бігаючи по квартирі, наче підстрелена. — Дідько, ти не бачив мого гаманця? Єгоре!

— Здуріти, яка ж ти голосна і неспокійна, — виповзає він зі своєї кімнати сонний та скуйовджений. — Вали вже на свою роботу. Вранці навіть у наших сусідів нервовий тик через тебе.

— Звісно, у всьому звинувачуй сестру. Тобі вже двадцять один, а мені й досі доводиться бути твоєю нянькою і по триста разів тобі про все нагадувати! — так і не знайшовши гаманець, хапаю двадцятку з комода, взуваюся на ходу і вибігаю з квартири, боячись запізнитися на маршрутку.

І звичайно ж Хижий вже на роботі, бо цей дивак-трудоголік приходить раніше за всіх разом зі світанком. Не дивно, що він знову, прямо з порога, нагороджує мене невдоволеним поглядом, хоч я бігла від самої зупинки.

— Доброго ранку, Северине Назаровичу. Я ж наче не запізнилася, — про всяк випадок дивлюся на годинник, рівно восьма. Що не так?

— Угу. Водички попий, бо таке враження, що за тобою з собаками гналися, — вимовляє, не відриваючи погляду від монітора. — А тепер присядь. Анно, скільки тобі повних років?

— Двадцять дев'ять. А що? — Не зрозумію, чого це раптом він особисто зацікавився моєю персоною. Витягуючи шию, намагаюсь роздивитися, що за документи лежать на його столі.

— Сім'я? Чоловік, хлопець, діти?

— Тільки молодший брат, який цілодобово грає у свої ігри, відмовляючись ходити на заняття в універ, — зітхаю, хоч йому поскаржуся. Втім, бос мені навряд чи із цим допоможе.

— Тобто проблем не виникне, якщо тобі доведеться на якийсь час перебратися до мене? — карбує слова сухим тоном, не знайшовши часу навіть подивитися мені в очі після свого дивного питання.

— У сенсі перебратися до вас? — ціпенію.

— Довго аналізуєш, Анно, — нарешті нагороджує мене поблажливим поглядом, фіксує його на мені і не дай Боже в цей момент я посмію відвести очі. — Із завтрашнього дня у моєму кабінеті починається ремонт. Кілька місяців доведеться працювати з дому. Ти моя асистентка. А оскільки я живу за містом, ти нізащо не приїжджатимеш вчасно. Тож поживеш у мене.

У мене аж душа у п'яти гепнулася. Цього ще не вистачало жити з Северином Хижим під одним дахом 24/7. Ой, мамочки! А чи можна мені відмовитися від цієї каторги?

— Анно, а ще мені потрібна коханка, — додає він, насупившись, поки я борюся з внутрішньою панікою. — Я людина зайнята, неодружена…

— Може, вам краще магній спершу пропити? — ляпаю, соваючись на стільці. Я звичайна стажерка, де я йому ту коханку нарою? Якщо раптом так припекло, то сам іди та шукай, чортяка бородата.

— Схоже, що я жартую? — Примушує мене зіщулитися своїм грізним позирком. Чому мене ніхто не попередив, що я ще й його інтимним життям маю займатися?

— Бажаєте, щоб я влаштувала кастинг?

— Який збіса кастинг? Я тобі пропоную! — пирхаючи, втрачає терпець, поки я шоковано моргаю лівим оком. Здається, це мені стане в нагоді і магній, і нова робота.

— Та ну, Северине Назаровичу, не вигадуйте. Ви не в моєму смаку, — щиро кажу, як є, чесність наш бос цінує.

— Хм… Не подобаюсь? Обіцяю, за місяць ти будеш іншої думки. Не бійся, нав'язуватись чи примушувати не буду, не в моїх правилах. Ти сама захочеш. А тепер виймай зубну щітку з кіс і трохи попрацюй у моєму ритмі. Бачив, що дівчата іноді заколюють волосся олівцями, але щоб зубною щіткою…

Мені здалося чи ось ця крива гримаса була усмішкою? Він з мене кепкує?

Червона, як помідор, сідаю за свій стіл. Це ж треба, я так і маршруткою їхала... позорисько. Лізу у верхню шухляду в пошуку резинки для волосся. О, а ось і гаманець. Склерозниця, я його тут забула. У голові гудуть думки наче величезний рій розтривожених бджіл, але цікавість таки бере гору.

— Северине Назаровичу, а чому ви запропонували саме мені бути вашою… ну… цією… — мені соромно вимовити це слово вголос. А цей гад як навмисне вигукує його на весь кабінет.

— Коханкою? От якби ти погодилася, то дізналася б, а тепер не скажу.

Та він знущається! І я практично впевнена, що йому це приносить задоволення! Зараза така.

— А вони у вас взагалі були? — Знову бовкаю дурню і Северин пирхає ще голосніше.

— Ні, я до сорока років так і залишився незайманим хлопчиком-дзвіночком, — уїдливо кидає він, насупивши свої виразні брови.

— Просто я припустила... Адже ви не слухаєте сучасної музики, тільки Моцарта та Бетховена... Може ви, як останній динозавр минулої епохи, чекаєте одну єдину.

— Анно, стулися та працюй нарешті. Про кохання якось іншим разом поговоримо.

Вітаю вас на сторінках моєї нової романтичної комедії! Гадаю, ви не проти, аби наші герої трохи підзарядили вас гарним настроєм?)) Буде весело, це я вам обіцяю!)) Підтримайте, будь ласка, сердечком-вподобайкою❤️ та додавайте книгу до бібліотеки, аби не загубилася!)