Розділ 1. Перше знайомство

Ранок обіцяв бути спокійним. Принаймні Софія Вербяна саме так думала, коли їхала на роботу. Вона допивала каву, переглядала повідомлення на телефоні й зовсім не підозрювала, що сьогоднішній день запам'ятається їй надовго.

— Софіє! — почувся голос Андрія, щойно вона зайшла до відділку.

— Доброго ранку. Щось сталося?

— Є справа. Знайшли тіло чоловіка. Ти їдеш на місце злочину.

Софія поставила каву на стіл.

— І навіть не дадуть спокійно поснідати?

— Поснідаєш потім. Машина вже чекає.

— Ну, звісно. А коли в нас інакше було?

Вона взяла куртку, блокнот і поспішила за Андрієм.

Місце злочину. 09:25

Біля будинку стояла поліцейська машина. Територію огородили стрічкою, а неподалік працювали експерти.

Софія пройшла під стрічкою, показала посвідчення й озирнулася.

— Де тіло?

— У квартирі. Експерт уже працює, — відповів один із поліцейських.

— Чудово. Хоч хтось сьогодні працює швидше за мене.

Вона зайшла всередину.

У квартирі було тихо. На підлозі лежав чоловік приблизно сорока років. Поруч працював судово-медичний експерт, який уважно оглядав місце.

Софія наблизилася.

— Доброго ранку.

Чоловік навіть не підвів голови.

— Для кого як.

Софія здивовано подивилася на нього.

— Перепрошую?

Він нарешті випростався й поглянув на неї.

— Я кажу, що для загиблого ранок навряд чи добрий.

Софія на секунду замовкла.

— У вас завжди такий чудовий настрій?

— Тільки коли мені заважають працювати.

— Я вам заважаю?

— Ви стоїте саме там, де мені потрібно оглянути.

Софія подивилася вниз, потім зробила крок убік.

— Так краще?

— Значно.

— Софія Вербяна. Слідча.

— Павло. Судмедексперт.

— Дуже приємно, Павле.

— Побачимо.

Софія ледь помітно примружилася.

Оце так знайомство. Навіть не посміхнувся.

Через кілька хвилин Софія почала оглядати кімнату.

— Коли приблизно настала смерть? — запитала вона.

Паша продовжував працювати.

— Попередньо — вночі. Точніше скажу після огляду.

— А причина?

— Ви завжди ставите стільки запитань?

— Це моя робота.

— А моя — відповідати на ті, на які вже можу відповісти.

Софія зітхнула.

— З вами, я бачу, буде весело.

— Не сумніваюся.

Вона присіла біля столу й помітила чашку з недопитою кавою.

— Хтось був із ним перед смертю.

Паша перевів погляд на чашку.

— Цілком можливо.

— Ви не могли б хоча б раз погодитися зі мною без сарказму?

— Міг би. Але тоді ви вирішите, що завжди маєте рацію.

Софія повернулася до нього.

— А ви завжди такий нестерпний?

— Мені це часто кажуть.

— Не дивно.

Вперше за весь час Паша ледь усміхнувся.

— Здається, ми порозумілися.

Софія продовжила оглядати квартиру. На полиці вона помітила фотографію загиблого з молодою жінкою.

— Павле, подивіться.

Він підійшов ближче.

— Що саме?

— Фотографія. Можливо, ця жінка знає, що сталося.

Паша уважно подивився на знімок.

— Можливо. Але фотографія ще нічого не доводить.

— Я знаю. Для цього й існує розслідування.

— Приємно бачити, що ви розумієте очевидні речі.

— Павле!

— Що?

— Ви спеціально це робите?

— Що саме?

— Дратуєте мене!

— Я просто відповідаю на ваші запитання.

Софія похитала головою.

— Господи, дай мені терпіння...

За годину Софія вже стояла біля поліцейської машини й переглядала записи у блокноті.

До неї підійшов Паша.

— Вербяна.

— Так?

— Я закінчив первинний огляд. Є деякі цікаві моменти. Поговоримо у відділку.

— Добре. Буду чекати на висновки.

— Не поспішайте радіти.

— А я й не радію.

Він подивився на неї, потім розвернувся й пішов до своєї машини.

Софія проводжала його поглядом.

— Ну й тип... — пробурмотіла вона.

— Що, вже встигли познайомитися? — запитав Андрій, який підійшов ззаду.

— Якщо це можна назвати знайомством.

— Це Паша. Звикай.

— До чого саме? До його характеру чи до постійного бажання сперечатися?

Андрій засміявся.

— До всього.

Софія знову подивилася в бік машини, яка вже від'їжджала.

Вона ще не знала, що ця зустріч стане початком довгої історії.

І що попереду на них чекатиме набагато більше, ніж просто спільні розслідування.

Кінець першого розділу.

Далі буде... ❤️