розділ 13

Розділ 13

           Я від’їхав на декілька кілометрів від Дастанових володінь і пригальмував на узбіччі. Обдивився машину, позаглядав в пілокітники, ладники…

    Потрібно зателефонувати Олегові, я сподівався знайти який небудь робочий кнопковий телефон. Та, на жаль, такого не сталося. Проте, я знайшов декілька сотень різними купюрами і чоловічий годинник, досить не дешевий.

    Я вирушив далі, намагаючись зорієнтуватись, де я знаходжуся. Це було не важко, враховуючи мій досвід і мої дійсні знання. Сторони світу, зірки, час доби на приборній панелі автомобіля і пригадати карту. Я за шістдесят кілометрі від столиці в бік Вакіліва. Не доїжджаючи до автостради, я звернув на іншу дорогу. Зможу об’їхати. Мені потрібно в Зону, через місто немає сенсу їхати.

    Попетляв трохи місцевими шляхами виїхав на більшу дорогу.

    На першій заправці зупинився. Зарядних пристроїв на цій заправці не було, але автомобіль був гібридним. Потрібно трохи долити палива, бак був майже пустий, а мені гарантовано потрібно було доїхати до свого будинку, далі автомобіль на знадобиться.

    Робітник-заправник не вийшов, тому я вставив пістолет заправки палива в бак сам і зайшов до касового приміщення. На касі сиділа дівчина, зовсім молода.

    – Доброї ночі – привітався я.

    – Доброї ночі. Чим можу допомогти?

   – Тридцять літрів палива, будь ласка.

   – У Вас готівкою, чи карткою?

   – Готівкою, – я вигріб із кишені усі гроші, що знайшов в автомобілі до останньої копійки і зверху поклав годинник.

    Довелося на неї трохи «повпливати». Вибач дівчинко,  завтра в тебе буде нестача в касі , але годинник перекриє тобі всі витрати, якщо правильно цим скористаєшся.

     Дівчина спокійно, наче так і треба, пробила касу, в бак потекло паливо.

     – І ще, мені потрібно зателефонувати.

    Я кивнув в бік її смартфону, що лежав перед нею.

    Дівчина подивилась на мене, якось розгублено і нехотя простягнула телефон. На обличчі промелькнули сумніви, з гаджетом вона розлучалась не так охоче, як з паливом. Це в них вже на рівні підсвідомості?

    Я взяв телефон, по пам’яті набрав номер Олега. Він не відповів. Нічого дивного. Я пролистав екран, передивляючись які месенджери встановлені в дівчини на телефоні. Знайшов потрібний мені, написав повідомлення «Зателефонуй негайно. Богдан». 

    Той не заставив себе чекати, зателефонував , не пройшло й хвилини.

    Я відповів.

    – Де тебе носить?.. – відразу почав Олег.

    – Слухай, – перебив я його. – Всі пояснення потім, зараз нема часу. Долучай усі свої знайомства у верхівках, які тільки зможеш.  Сьогодні вночі акції протестів зменшать оберти, а масові заворушення припиняться. Проте люди залишаться на вулицях. Завтра вранці вони будуть в розгубленості, не будуть розуміти, як трапилось так, що вони вчиняли погроми і бійки, будуть пам’ятати тільки те, що справді хотіли боротися з корупцією і наводити лад в країні. Це шанс розвернути країну на новий виток розвитку суспільства, якщо правильно цим скористатися, але часу замало. Правильні рішення потрібно прийняти до ранку. Головне припинити насилля, жандармерія і інші правоохороні органи повинні бути проінструктовані, що люди не будуть чинити опору. Мітинги ще потривають декілька днів, але тепер – насправді мирні. Підбирайте правильних лідерів, які зараз очолять цей рух.

    – Звідки ти впевнений, що заворушення припиняться?

    – Сьогодні вночі, я зупиню помічниць Лінторії.

    – Кого?

   – Лінторія, таке справжнє ім’я Ліни. І вона все ж таки відьма.

   – Ти щось дізнався? Зустрічався з нею?

   – Так, але про це все потім. Повторюю, я зупиню відьом. Приберу їх взагалі. Це вони підбурювали до насилля і заворушень…Вранці все буде інакше.

    – Стій, стій, Богдане. До ранку лишилося п’ять годин, як ти збираєшся прибирати когось, якщо вони розкидані по всій країні? Ти де зараз взагалі?

    – Та щоб тебе, Олеже, не задавай зайвих питань. Просто зроби те, що я тебе прошу. Насилля повинно припинитись. Ти можеш це зробити? Це в твоїх силах? Скажи якщо ні, тоді я буду приймати інші рішення.

      Олег помовчав.

     – В моїх силах, – відповів він нарешті. – В мене  є кого підключити, дехто дуже впливовий зобов’язаний мені своїм здоров’ям, а дехто і життям…

     – От і добре…

     – Це твій телефон? Як з тобою зв’язатися в разі потреби?

    –  Ніяк. До ранку…До ранку мене взагалі не буде ніде в загальному розумінні… Все потім, Олег. Потім я все поясню.

     – Добре, я зрозумів… Радаа турбується про тебе…

     Тепер настала моя черга помовчати.

     – Передай їй… Передай, що зі мною все добре…І що ми скоро зустрінемось. Решту я поясню сам…

     Я відбився і повернув смартфон дівчині.