Розділ 9
Першими на засідання приїхали Тімон Броніславець з Рівнинної Території і Григір Войтан з Лісо-Підгірної. Вирішили поснідати після нічної дороги, час ще дозволяв. Пішли до ресторану, що розміщувався на першому поверсі бізнес-центру, де було призначено зустріч.
– Знаєш навіщо нас зібрали? – запитав Тімон у колеги, після того, як зробили замовлення.
– Буде інструкції роздавати, що робити на акціях протесту.
– Ми що, діти малі ? Самі не знаємо, що робити?
Тімону було вже за п’ятдесят, та виглядав молодшим. Він вийшов із «спортсменів», тих, хто спочатку був на підхваті у різного виду «авторитетів», як правило в якості рядових бійців, а потім і сам став поважними бізнесменом, а дехто й політиком, що ніс в народ «світле майбутнє». Зараз його скроні вже були вкриті білим, та щоранку він робив пробіжку і не забував час від часу заходити в тренажерний зал.
Григір був на вісім років молодшим і зі спортом він не товаришував. Поруч із підтягнутим могутнім колегою, виглядав, як лантух. Перший ходив зазвичай у футболках поло, сорочках та кардіганах, що підкреслювали фігуру і тільки на офіційних зустрічах одягав приталені костюми. На другому завжди були мішкуваті піджаки, застебнуті на один верхній ґудзик. Із поїдків, які зараз принесли на сніданок, у першого переважали овочі у другого борошно та м'ясо.
– Звісно, що не діти, – скривився Григір . – Ти ж знаєш, як вчинимо – послухаємо та й зробимо, як вважаємо за потрібне… Може вип’ємо за зустріч по троху?
– Що з самого ранку?
– По троху. Для апетиту.
Тімон відмовився.
– А я трошки протягну, – Григір підізвав офіціанта і замовив сто грамів коньяку.
– Я б не рекомендував, – мовив Броніславець. – Знаєш, як Дастан до алкоголю ставиться та ще й в робочий час.
– Ой, та що мені ваш Дастан, – Григір відмахнувся. – Тільки його гроші й примушують з ним рахуватися. Від нього залежать питання фінансування, а так би ніхто й вухом не повів. Хто він? Вискочка. Молодо – зелено. А ми з тобою в цій каші вже десятки років варимось. Якби не наші друзі із Ради, ми б тут зараз часу не гаяли даремно…
Тімон вислухав, дивлячись із–під лоба на співрозмовника і нічого не відповів, поїдав свій овочевий салат.
– Будьмо, – Григір відпив третину принесеного напою і став їсти свій сніданок.
– А як тобі подобається ця діваха, що крутиться біля нього? – продовжив він .
– Ліна, – мовив Тімон. – Мені здається розумна жінка.
– Розумна? Та може й таке, знать не знаю. Але ж ти бачиш, він тягається з нею на всі зустрічі. Це вже перебір, як на мене.
Тімон потиснув могутніми плечами.
– Чув, що вона сильний перемовник, вміє вести переговори.
– Дупою вона справно вміє крутити, от що. Бачив, як одягається? Ще ні разу не зустрічав її ні в чому іншому, щоб сідниці не випирали…
– А ти взагалі з нею зустрічався хоч раз? – запитав Тімон.
– Ще чого не вистачало. Не зустрічався і дякувати Богу. Не велика втрата, – Григір знову потягнувся до келиха.
«Тому й хорохоришся тут, бо не зустрічався», – подумав Броніславець, бо він вже мав змогу з нею поспілкуватися. По не доброму уявив собі зустріч цього жирдяя з нею і про себе усміхнувся. Даремно він погодився йти з цим крикуном снідати, краще б сам пішов, смикнув же дідько.
В той час Войтан продовжував розпинатися.
– Так справи не ведуться, Тімоне. Не ведуться і все. Мають бути певні правила гри. Певні рамки. І одне із них – не тягай своїх коханок куди не просять.
– Та що за муха тебе вкусила, Григір? Чого ти завівся з самого ранку, як та бензопилка? Поснідай собі спокійно, тим більше, якщо міцного взяв вже.
Григір допив і крякнув.
– Е, не звертай уваги. Не виспався за ніч, та й усе. Не такий близький світ до Калі, щоб тут на нараді посидіти. Прослухаємо години дві маячні різної і поїдемо назад. Все одно нічого цікавого чи нового не розкажуть, а два дні прогаяно
Тімон знову промовчав, глянув у вікно. До бізнес-центру потроху стягувались їхні поплічники.
– Он Лісова, Степова і Гірська Території під’їхали. Майже одночасно, один за одним, – сказав він коментуючи те, що побачив у вікні. – Доїдай та підемо поспілкуємось, може розповість хто чого новенького…
Засідання було призначене на одинадцяту годину в конференц-залі на третьому поверсі. Голови Територіальних осередків поступово збиралися, гуртувалися по купкам, розмовляли, перегруповувалися. Одні виходили палити, другі пили каву, дехто відразу зайняв свої місця і сидів в залі. Усіх цікавило одне питання – навіщо їх зібрали? Кожен висовував свої думки з цього приводу.
Близько одинадцятої всі всілися на свої місця, продовжуючи бурхливо розмовляти. Рівно в 11.00 до зали зайшов Дастан. Всі стихли. Разом з ним зайшла жіночка, років сорока – стенографістка. Раніше протоколи засідань стенографисти вели вручну і підписували секретарі. Тепер єдиний обов’язок цієї жінки було вмикати своєчасно і так само своєчасно вимикати цифровий диктофон.
#4832 в Фентезі
#1558 в Містика/Жахи
фантастичні події, надзвичайні здібності та сила, відьми і чаклунство
Відредаговано: 16.10.2021